НАБУ обязали начать дело против главы АМКУ в Одессе

Об этом редакция 368.media узнала из материалов уголовного производства по ч.2 ст. 364, ч.5 ст. 191, ч.3 ст. 206 УК.

Суд обязал НАБУ начать уголовное производство против руководителя и чиновников Одесского областного территориального управления АМКУ Дмитрия Корчака о злоупотреблении служебным положением, растрате имущества и противодействии законной хоздеятельности. Об этом редакция 368.media узнала из материалов уголовного производства по ч.2 ст. 364, ч.5 ст. 191, ч.3 ст. 206 УК.

НАБУ, несмотря на получение по почте заявления о совершении преступления руководителем Одесского управления АМКУ Дмитрием Корчаком и другими должностными лицами, не начало производства. Общественная организация «Центр по оказанию правовой помощи» подала заявление в суд заявление о бездеятельности НАБУ. Суд удовлетворил жалобу и обязал НАБУ возбудить дело.

368.media

Реформа АМПУ: хватит «доить» государство!

Порты Украины стали инструментом обогащения кучки чиновников. Ситуацию нужно и можно изменить.

“Ви не корисні державі. Не корисні”… – именно такую фразу произнес недавно наш Президент в адрес одного из бесчисленных чиновников обворованной до нищеты страны. Эту фразу можно произнести в подавляющем большинстве случаев в адрес чиновников портового хозяйства Украины.

Почти три года назад начался “эксперимент” с привлечением “западного менеджера” в руководство портами. Привлекли, дали немерянную по всем, в том числе и западным меркам, зарплату для руководителя государственного предприятия. И уже почти три года “тестируют” в должности исполняющего обязанности гражданина Латвии Райвиса Вейкаганса. А недавно “наградили” Украину и гражданством для этого “выдающегося менеджера”. Менее, чем за три года непостоянного проживания, за “выдающиеся услуги, так сказать… И почти 8 млн. гривен за “ударную работу” было уже выдано на руки “викингу-специалисту”…

Между прочим, термин “викинг” имеет очень прямое значение к нашей ситуации в руководстве портовой отраслью. Основой для существительного «викинг» послужил глагол «vikja» — покидать, поворачивать. По толкованию, викинги — это люди, которые покинули родные места для того, чтобы добыть средства к существованию на чужбине… Украинским специалистам в транспортной сфере такие заработки и не снились ни дома, ни на чужбине… Как не снились даже в кошмарных снах и последствия от этой почти трехлетней “работы “викинга”.

Почти за три года “работы” в центральном офисе Администрации портов персонала добавилось на треть, расходы на зарплаты галопируют еще быстрее (а некоторые начальники непонятных департаментов показывают декларации даже с большими зарплатами, чем у нашего заезжего гостя). А для обеспечения уверенного из года в год стагнирования портовой отрасли, в штате непосредственной обслуги головы в Администрации морских портов Украины (АМПУ) с зарплатами в сотни тысяч гривен в месяц каждый (ая) ударно “трудятся”:

За последний год зарплаты администрации портов уже превысили капитальные инвестиции и ворвались в треть от всех поступлений на счета этой “администрации”! Всего 5 лет работы Администрации – и уже есть обозначенный результат: уверенный маршрут к банкротству.

Кстати, о капитальных инвестициях. Дноуглубление – одна из наибольших статей расходов администрации. О воровстве и бессмысленности подавляющего числа проектов “днокопания” много написано уже. НАБУ, судьи регулярно отмечают подобное:

За дело недавно взялся Антимонопольный комитет, который дает рекомендации “копать для всех, а не только для избранных”, давать причалы всем одинаково, а не только для избранных (см. Рекомендации АМКУ)…

Странная позиция государства Украина: назначить “заезжего менеджера” командовать одним из лучших активов страны; без реакции взирать на то, как в расходы на “обеспечение работы” фактически “улетают” все поступления госпредприятия; попутно государству трудоустроить бесконечной работой всех своих контролеров: НАБУ, ДБР, прокуратуры, АМКУ на расследование преступлений внутри Администрации портов… Остальным же остается еще любоваться постоянными фотосессиями министра инфраструктуры Владимира Омеляна с подчиненным – и.о. главой всех наших портов…

Может быть, подкинуть еще материал по дноуглублению? Подкидываю!

Ниже – сравнительные таблицы роста цены на дноуглубление в наших портах за последние несколько лет. Цены в долларах, т.е. инфляция, цена на топливо не оказывает “давления” на эту цену. Даже неспециалисту видно, как взлетели в космос расценки! Одни и те же порты, скальной породы или больших камней на дне не добавилось, обычная рутинная работа. Которой в портах занимались десятилетиями. А тут – бах! – и цены срочно взлетели… Опять пойдут НАБУ, следователи за счет налогоплательщиков заниматься поиском причин столь явных “непоняток” в наших портах…

Чем в это время займется само руководство Администрации?

Вместо реальной работы по сокращению безумных расходов на свое содержание, анализа того, почему взлетели цены на дноуглубление, в Администрации устроили буквальную истерику собращениями к Президенту: “Нас грабят! Если мы (госпредприятие) и дальше будем государству отдавать 90% прибыли, то уйдут инвесторы, которых три года куда-то зазывает министр…” И ни слова о том, сколько в расходах на зарплаты чиновников “улетает” средств, сколько (десятки миллионов) израсходовано на “обновление парка легковых автомобилей”, сколько выброшено на создание и содержание отдельного филиала “Дноуглубительный флот” (а выброшено 300 млн. грн. уже, при том, что флота в этом филиале – с гулькин нос, и копать уже собираются на реках), ни слова про работу НАБУ, ДБР по практически каждому действию внутри Администрации, ни слова о выводах госаудиторов, про тендеры на “консультативные услуги” для концессии в миллион долларов … Ни слова …

Кстати про концессию. И о этом вспомнил заезжий менагер Администрации, и тут просит помощь у Президента (из обращения и.о. главы АМПУ):

Закона о концессии еще нет, каким он будет, никто не знает, про расходы на свое содержание глава АМПУ молчит, о тендерах на “обоснование концессии в миллионы полновесных долларов” – тоже молчит, но многократно пережеванную трехлетней “свежести” жвачку от министра Омеляна чиновник продолжает “нести в студию”.

И еще на один пассаж в воплях из АМПУ в адрес нового Президента стоит обратить внимание:

Кто-то вообще слышал, чтобы “глобальные инвесторы, международные институты в первую очередь” интересовались наличием у государства стратегией развития портов? До какого года? До 2038 или меньше? Но именно так твердит и.о. главы Администрации в обращении к новому Президенту. Бред, профанация, сознательное введение в обман первого лица государства? Сознательные попытки двигать отрасль к провалу или только явная глупость чиновника? Очень похоже, что все вместе перечисленное.

Что же надо срочно делать с нашими портами? Чтобы меньше там воровали и врали?

1. Надо решительно вспомнить, что основной “доход” администрации портов – государственные портовые сборы (корабельный, причальный, маячный и т.д.). Что, собственно, Администрация портов их только собирает, расходует по назначению (или организует их воровство). При такой постановке вопроса, государственные портовые сборы никак не могут формировать доход этого предприятия! Государственные портовые сборы – транзитные платежи, принадлежащие государству, но никак не доход! Приняв только это изменение в бухгалтерском и управленческом учете к поступающим в предприятие платежам, можно предельно четко перестать вести разговоры, например, о корпоратизации Администрации портов Украины. Какая может быть корпоратизация, когда основной источник денег на счетах – чужие деньги (государственные портовые сборы). Но болтают же непрестанно!

2. Простое признание государственных портовых сборов транзитными платежами изменяет идеологию построения и функционирования этого предприятия. То есть, можно будет, наконец-то, перестать надувать щеки от своей, якобы, глобальной важности, перестать активно “привлекать инвесторов” и расходовать на это сумасшедшие государственные деньги, резко и обильно сократить бесконечные отделы развития, маркетинга и сопровождения концессий. Сотни миллионов гривен сразу можно будет не выкидывать в мусор, взращивая бездельников-чиновников как на дрожжах, а именно на эти освободившиеся деньги и ремонтировать причалы, разрабатывать новые программы контроля и надзора, заниматься экологическими проблемами в портах… А в доход относить только те суммы, которые берутся с транзитных счетов на действительно оправданные экономически проекты. И тогда же платить налоги.

3. Именно изменение идеологии функционирования важнейшего государственного предприятия в управлении портовым хозяйством в сочетании с решительным сокращением офисного персонала-обслуги (высшего управленческого “планктона”) даст возможность сохранить для причалов и экологических программ сотни и сотни миллионов гривен, которые сегодня бездарно проедаются в зарплатах и еще сотнях миллионов административных расходов «сопровождения деятельности» чинуш.

А пока в планах Администрации портов, судя по финплану на 2019 год, есть очередное повышение зарплаты своему высшему начальнику до 500 000 гривен в месяц. Плюс увеличение на поддержание видимости деятельности, плюс турпоездки по миру бизнес-классом под видом командировок, плюс матпомощь и отпускные, плюс бесконечные “необходимые командировки” между Одессой и Киевом для того, чтобы выходные оплачивались дополнительно – плюсов еще очень много у этой должности и с этой организацией.

Можно представить, сколько решительности и мужества надо будет проявить новому руководству Администрации портов Украины, чтобы начать кардинально резать и свою зарплату с привилегиями (а это – непременное условие реформ!), и зарплаты своей “обслуги по штатному расписанию”. Тем более, что офисный планктон в Администрации портов уже приготовился: профсоюзы, коллективные договора и прочее не дадут возможности быстро начать реформы-обрезания. Попробуйте в госпредприятии сковырнуть с высокооплачиваемой должности любого – практически невозможная задача сегодня! Но продолжать жировать на государственных портовых сборах всему этому конгломерату вечно ворующих и врущих чиновников от портов уже исключительно опасно для всей транспортной отрасли Украины. Сожрут с потрохами, а затем еще от государства и компенсацию потребуют… Так и будет!

И еще одну тему обязательно надо затронуть. Имея в “оперировании” 13 портов Украины (без крымских портов), пора внедрять стратегию передачи части портов городским общинам. Начиная, хотя бы, с небольших портов: Килия, Усть-Дунайск, Геническ… Все равно, руководство из Киева ничего хорошего для этих портов не придумало и не придумает никогда. 28 лет разграбления портов в период независимости тому убедительное доказательство. Децентрализация в курсе государства должна быть внедрена и в совершенно безрассудно зацентрализованном портовом хозяйстве. А дальше: грузы Бердянска перевести в Мариуполь, на месте порта в Бердянск сделать рекреационный центр на Азовском море, грузы Одессы перевести в Черноморск и Пивденный с освобождением центра города для туристов, рекреации, спорта, создания пассажирского хаба на севере Черного моря. Выиграют все: интенсификация портов в Мариуполе, Черноморске, Пивденном, раскрытие лучших прибрежных зон в городах-туристах-курортах. Планов для воплощения очень много, но для этого в руководство МИУ и АМПУ должна прийти действительно команда жестких реформаторов. В отличие от нынешних около-портовых пустословов.

Источник: argumentua

Як розчленувати енергомонополію Ахметова

Колишня держуповноважена Антимонопольного комітету Агія Загребельська в інтерв’ю програмі «Он воно як» проекту Bihus.info розповіла про те, як АМКУ міг би вплинути на компанії, що мають структурні ознаки домінуючого впливу.

– Для конкретного прикладу логічно взяти найбільшого українського олігарха. Тому ми подивились на бізнес Ріната Ахметова. У нього є, мабуть, все – медіа, банк, нерухомість, заправки, рітейл, видобуток газу, нафти, вугілля, виплавка сталі, аграрне господарства, зв’язок, страхування. І цей список можна продовжувати ще. Але ми поговоримо сьогодні про його енергетичний холдинг. Чому саме про нього, хіба тільки там у Ахметова монополія?

– У нього там найбільша монополія.

– Ну і енергетика зараз на перших шпальтах. Три роки ми чули про «Роттердам+», зараз щось незрозуміле коїться з цінами.

– Плюс до всього ринок енергетики стосується кожного. Бо у кожному товарі, що ми споживаємо, є певна частка електроенергії.

– Перший бізнес – це вугілля. Другий – це теплоелектростанції, де з вугілля роблять електроенергію. Третій – це передача струму по проводам обленерго. Четвертий – продаж електроенергії безпосередньо споживачам. Чи можемо ми говорити про монополії в якихось з цих бізнесів?

– Близько 80% вугілля в Україні добувається на шахтах, що входять до групи «ДТЕК». Тоді як 35 відсотків достатньо, щоб говорити про структурні ознаки монополії. Якщо говорити про ринок теплової генерації, то тут у ДТЕК частка також близько 80%. А якщо говорити про всю електрогенерацію в цілому, то ми побачимо, що ДТЕК разом з «Енергоатомом» мають приблизно 80%. А щоб говорити про колективну монополію – достатньо 50%.

– Тобто це є друга монополія у будь-якому разі. Тепер говоримо про обленерго, які передають електроенергію на місця. Що тут?

– Всього в Україні 37 операторів розподільчих систем. Серед них є сім найбільших обленерго. І серед цих найбільших п’ять належать групі ДТЕК (після останнього придбання двох обленерго). В цілому по Україні обленерго групи ДТЕК передають близько 47% електроенергії. При цьому кожне обленерго є природною монополією. Бо в кожній області може передавати енергію тільки одне обленерго.

– Повернемось до цих монополій трохи пізніше. Четверте – це продаж енергії конкретним споживачам.

– Постачальники електроенергії пов’язані певним чином з обленерго. І ми можемо говорити, що близько 35% постачання здійснюється групою ДТЕК у тому числі і через те, що вона володіє обленерго. Ну і близько 90% експорту електроенергії України також здійснює ДТЕК.

– Яка з цих монополій є найважливіша і найперспективніша з точки зору, що з нею можна щось зробити?

– На мій погляд – це генерація. Бо в умовах нового ринку генерація має велике значення, оскільки вартість генерації є основною складовою ціни електроенергії.

– Що роблять у світі, коли генерація у країні починає належати одному чи двом великим підприємствам?

– Для того, щоб вирішити що робити – спочатку треба офіційно визнати суб’єкта господарювання монополістом. Це рішення приймає виключно Антимонопольний комітет. Жоден інший орган в Україні не може сказати чи є компанія монополістом. Якщо таке рішення приймається, то також дається оцінка – чи порушує цей монополіст конкурентне законодавство. Наприклад, якщо якась ціна є завищеною і вона б не була такою високою, якби суб’єкт не був монополістом, то можна говорити, що це вже є порушенням.

Наступне питання конкурентного відомства: що з цим порушенням робити? Можна зобов’язати суб’єкта знизити ціну чи якось інакше змінити свою поведінку. Або конкурентне відомство може зрозуміти, що «прокляття розміру» існує. І що як не коригуй поведінку монополіста – його розмір є певною причиною порушень. І ці порушення у будь-якому випадку будуть спостерігатись, тому що які б поведінкові зобов’язання не дав Антимонопольний комітет – суб’єкт завжди може спробувати їх обійти. Він модернізує свою поведінку, щоб забезпечити собі надприбутки. У такому разі АМКУ може прийняти рішення про примусовий поділ, щоб монополіст став менший розміром і вже не був причиною проблем на цьому ринку.

– АМКУ вже розглядав питання по ДТЕКу і це рішення здивувало всіх. Чи це рішення не перекреслює таку можливість?

– Не перекреслює. Бо рішення було прийнято в умовах регульованого ринку, коли був єдиний покупець, який купував електроенергію у всієї генерації. Коли її вартість регулювалась державою. Не дивлячись на те, що я з цим рішенням незгодна, але для того щоб говорити про завтра, а не про вчора, що більш доцільно – в новому ринку електроенергії з 1 липня 2019 року такого регулювання вже немає. І теплова генерація, яку на 80% представляє група ДТЕК, опинилась поза межами регулювання. Тобто це абсолютно ринкові умови, в яких група ДТЕК сама виставляє вартість, яку вважає за необхідне. В таких умовах, на мій погляд, вона вже має ринкову владу і більш серйозні ознаки монополії. Бо в новій моделі ринку у неї фактично немає конкурентів.

– Припустимо АМКУ проводить дослідження ринку електроенергії, виявляє, що у Ахметова є забагато ТЕС, і радить йому зменшити цю кількість. Як це технічно має виконуватись?

– Законодавство про примусовий поділ в Україні, на жаль, не настільки досконале як хотілося б. Перше і єдине рішення про примусовий поділ в Україні було прийнято в 1995 році, воно стосувалось молочних заводів Донецької області. Зараз розглядається питання про поділ добривного бізнесу групи Фірташа і подивимось яким чином буде побудовано правозастосування. З точки зору закону, примусовий поділ в Україні – це вид відповідальності, і це не рекомендація, а зобов’язання поділити бізнес. Але за чинним законодавством Антимонопольний комітет не має права сказати відповідачу як потрібно поділитись. Відповідач має здійснити реорганізацію на свій власний розсуд. Тобто група ДТЕК має сама запропонувати реорганізацію у відповідь на зобов’язання поділу, якщо воно буде прийнято. І тоді АМКУ має порахувати, що залишається після продажу частини і сказати, чи втратив відповідач монопольне становище, чи не втратив. Якщо відповідач не втратив монопольне становище, то це не буде сприйматись як виконання зобов’язання про примусовий поділ, і відповідач повинен думати і запропонувати продати ще щось.

– А якщо він не захоче, то що йому загрожує – штраф?

– Законодавством відводиться не менше шести місяців на виконання рішення про поділ. АМКУ у своєму рішенні повинен встановити строк, протягом якого це має бути здійснено, але не менше шести місяців. Якщо це рішення не буде виконано, Комітет може звернутись до суду за примусовим виконанням, пройти всі три інстанції, після цього отримати виконавчий документ, після цього піти у виконавчу службу Міністерства юстиції, яка зі свого боку повинна змусити відповідача поділитись.

– Не здається, що ми за цей час скоріше перейдемо на новий вид енергії, поки пройдемо це все?

– Так, ця процедура може зайняти кілька або десяток років, якщо до цього ми ще додамо, що відповідач може оскаржувати рішення АМКУ, і це оскарження теж може проходити три інстанції.

– У світі так само мучаться?

– Ні. Якщо говорити, наприклад, про Європу, то там є інструмент «добровільного поділу». Він був вперше застосований у 2008 році до німецької енергокомпанії Е.ON (її згодом голова АМКУ Юрій Терентьєв якраз порівнював з ДТЕКом). Тоді Єврокомісія прийняла рішення про добровільний поділ Е.ON, але спочатку на компанію було накладено кілька мільйонних штрафів, відкрито кілька розслідувань. Компанія чудово розуміла, що Єврокомісія налаштована дуже серйозно, і що тему навряд чи вийде заговорити та забути. Також всі розуміли, що у Європі діють справедливі суди, у яких буде важко поховати справу. Розуміючи усі ці ризики, Е.ON сама звернулась до Європкомісії в рамках процедури і запропонувала: «Давайте ми поділимось, щоб завершити все це».

– Поділитись це ж не означає, що у тебе держава щось забирає, чи ти переховаєш актив?

– Ні, мова йде про продаж за прозорою процедурою і по вигідній ціні. Якщо згадати «Стандарт ойл» Рокфеллера і одне з перших рішень про поділ, що було прийнято у США, то унікальність в тому, що конкурентне відомство настільки професійно розділило його бізнес, що акції «Стандарт ойлу» після поділу виросли у два рази! Він став багатшим через те, що його компанія стала комерційно більше привабливою.

Повертаючись до Єврокомісії відмічу – коли відповідач добровільно ділиться, то він отримує кілька профітів. Перший – по ньому закривають розслідування. Другий – розслідування закривається без встановлення порушення, тобто він вважається таким, що не вчиняв порушення. Третє – на нього не накладається штраф. Враховуючи усі ці плюси, то наскільки мені відомо Єврокомісія здійснювала усі поділи по «добровільній» процедурі.

– А якщо Ахметов віддасть комусь частину бізнесу, а потім через рік поверне назад?

– Такий ризик є, і не тільки у нас, а і у розвинених країнах. Саме тому конкурентне відомство має не просто прийняти рішення, подивитись що там продано і на цьому поставити крапку. Воно повинно протягом п’яти-десяти років слідкувати за ситуацією, робити «постогляди» цієї розконцентрації і дивитись чи не відбулось зворотного продажу чи якихось маніпуляцій, внаслідок яких група отримала вплив, який був і до рішення про поділ.

Взагалі це не унікальна наша ситуація. Енергетичні ринки у всьому світі концетровані, хоч і не настільки як в Україні. Але у Європі компанії, що мають велику долю на енергетичних ринках, зазвичай є публічними компаніями, акції яких вільно торгуються, у них є інституційні інвестори, часто в них є доля держави. В Україні ж енергокомпанія не є публічною і у неї є лише один кінцевий бенефіціар.

– Ми так зараз говоримо, нібито АМКУ зацікавлений боротись з Ахметовим. А яка реальність і який вплив має Рінат Леонідович на Комітет, у якому працює багато держуповноважених? Бо ми вже звикли, що олігархи зазвичай мають своїх людей у відомствах, які їх цікавлять з точки зору бізнесу.

– Якщо говорити про ДТЕК, то можна згадати події 2015 року, коли всі дев’ять членів Комітету одноголосно проголосували за рішення про те, що група ДТЕК має ознаки монопольного домінуючого становища і має можливість ним зловживати. Це був перший випадок, коли рішення про відкриття справи проти монополіста приймалось не окремим уповноваженим, а всіма членами Комітету. Це продемонструвало групі ДТЕК єдність позиції членів АМКУ. І тоді з’явився прес-реліз, у якому група ДТЕК повідомила, що вона готова до продажу власних активів, якщо таке рішення прийме Антимонопольний комітет.

– Тобто лишався ще один невеличкий крок – прийняти відповідне рішення?

– Так. І тут якраз було продемонстровано, що який би не був вплив з боку олігархів, у разі якщо держава демонструє свою законну, принципову, фахову, єдину позицію – то вони готові жити по тим правилам, які висуває держава. Але на жаль після цього у нас не відбулось засідання Комітету. Бо був дзвінок від аноніма про замінування будівлі АМКУ…

– В той день, коли мали приймати рішення по ДТЕКу?

– Так, в той день мали встановити наявність колективного монопольного становища у двох компаній – ДТЕК і «Енергоатому». І це мало бути першим кроком для подальших рішень. Це було на початку 2016 року.

– Але ж після дзвінка та «розмінування» держуповноважені могли повернутись назад і прийняти заплановане рішення?

– А назад вже ніхто не прийшов… (через два місяці після «мінування», у червні 2016 року АМКУ прийняв рішення, у якому ДТЕК було визнано вже не монополістом, а компанією, що просто має ознаки монополії – ред.).

І вже потім, у кінці 2018 року Комітет прийняв рішення, що ДТЕК має структурні ознаки монопольного становища, але не може їх реалізувати, тому що є державне регулювання. Заявниками по цій справі були НКРЕКП і «Укренерго». Сам регулятор НКРЕКП звернувся до Антимонопольного комітету і повідомив, що, можливо, є цінове зловживання, що штучно завищується вартість електроенергії за рахунок завищення вартості вугілля. Другий регулятор «Укренерго» звернуся з приводу того, що створюється штучний дефіцит на ринку, внаслідок відключення певних енергоблоків. Відтак Україна мусила звертатись до Російської Федерації у період збройної агресії за імпортом електроенергії, щоб покрити цей дефіцит. А у відповідь АМКУ їм фактично сказав: «Шановні регулятори, ви можете з ним розібратись самі, ми ніяким чином допомогти вам не можемо».

Це була дивна ситуація трирічної переписки між трьома регуляторами, внаслідок якої з’явилось ось таке рішення. Я з таким рішенням не згодна, бо НКРЕКП перевіряє і затверджує кінцевий тариф, але АМКУ не дослідив чи є у НКРЕКП можливість перевірити весь ланцюжок перепродажу вугілля всередині групи. Що стосується дефіциту – я також не знайшла в прийнятому рішенні відповіді на питання: якщо ДТЕК припинить постачати електроенергію в об’єднану енергосистему України, то який суб’єкт буде здатен покрити цей дефіцит? Навіть з Російської Федерації ми можемо імпортувати максимум 7% необхідного.

– Я так розумію, що у 2018 році за рішення на користь ДТЕКу голосували ті самі уповноважені, які у 2015 році голосували за відкриття справи проти ДТЕКу. Що з ними сталось за ці роки?

– На жаль, це та причина, по якій АМКУ не такий активний по відношенню до найбільших монополістів. Процедура призначення уповноважених та їх звільнення є достатньо заполітизована. Як ми бачимо сьогодні, держуповноважений є залежним від позиції президента України, від позиції Офісу президента, від позиції Кабінету міністрів, які можуть ініціювати процедуру звільнення держуповноваженого, наприклад, по причині втрати довіри. Друга причина: АМКУ протягом всього часу не мав бюджетної автономії. Всі необхідні йому кошти для виплати заробітної плати та власних потреб погоджуються Верховною Радою, Міністерством фінансів, певними центральними органами виконавчої влади…

– …де сидять чиновники та депутати від тих бізнесів, якими і займається АМКУ.

– Так. І внаслідок цього у 2016 році європейські експерти констатували, що АМКУ є однією з найгірше фінансованих державних установ в Україні з найменшими заробітними платами. Тобто позиція влади завжди була послідовною: нікому не потрібен потужний і незалежний Антимонопольний комітет. Коли у тебе немає фінансування і тебе в будь-який момент можуть звільнити по надуманим підставам, то боротись з олігархами, які мають суттєвий вплив в Україні на найвищих посадових осіб держави і шалені ресурси, аби влаштувати будь-які креативні проблеми членам Комітету, – неможливо. А якщо член АМКУ на цю боротьбу наважиться, то він не дійде навіть до середини цього шляху і опиниться на вулиці.

– Скільки часу потрібно на дослідження нового ринку електроенергії?

– Враховуючи те, що цей ринок запрацював лише 1 липня 2019 року, то звичайно має пройти хоча б три місяці, щоб Антимонопольний комітет подивився на ситуацію на цьому ринку. Але все полегшується тим, що з 2015 року АМКУ вивчав взагалі ринок електроенергії, що дозволяє взяти старі напрацювання, додати нову інформацію і дати висновок: чи є ознаки монопольного становища та порушення. На сьогодні на підставі інформації, що є у відкритому доступі, моя особиста думка така: є і ознаки монопольного становища, і зловживань. Думаю, що до нового року АМКУ цілком міг би прийняти рішення про відкриття справи, у наступному році завершити розслідування і винести вердикт: чи є порушення, чи є монополіст, і якщо є, то вирішити чи давати поведінкові зобов’язання, чи потрібно його ділити. Якщо потрібно ділити, то далі ми входимо у ту довгу історію, з якої ми і починали.

– Щоб ця історія стала коротша – чи може допомогти парламент чи уряд?

– Якщо за час цього року і першого півріччя наступного року Верховна Рада внесе зміни до закону про запровадження добровільного поділу, то це звичайно буде позитивним фактором.

– Практичне питання. Яким чином вплине на ринок те, що з умовно п’яти електростанцій пару штук буде продано іншим гравцям?

– Якщо говорити про ринок двосторонніх договорів, де за даними відкритих джерел сьогодні продається більше 60% електроенергії, то там фактично внаслідок урядових рішень продається електроенергія майже тільки від теплової генерації. Якщо ДТЕК продасть частину активів – то у нього буде більше конкурентів. Враховуючи те, що на цьому ринку немає державного регулювання, вони будуть вимушені конкурувати, щоб електроенергію купували саме у них. При цьому знижувати ціну і завойовувати довіру та лояльність споживачів.

– Припустимо я продаю по гривні, а ви по 90 копійок. То я б з вами домовився: «Давайте хоча б 95 будемо всі троє продавати».

– А це вже порушення, яке може бути кваліфіковане як картель, або як колективна монополія, якщо доля буде перевищувати певні показники. Я думаю це дуже швидко стане помітним. Якщо ми подивимось на європейські ринки, то там ціна від конкуруючих генерацій може протягом дня знижуватись до 30%. На нашому ринку двосторонніх договорів ціна не те що майже не знижується, а є дуже наближеною до максимальної ціни, до «price cap». Такі показники є сигналом для АМКУ, що щось не так. У даному випадку «щось не так», тому що скоріш за все ми маємо монополіста в обличчі групи ДТЕК (скоріш за все кажу тому, що відповідного рішення АМКУ немає). Якщо б було три компанії і вони б так себе вели, то ми б говорили, що вони скоріш за все змовились. Були рішення АМКУ з приводу кількох мереж АЗС, у яких були однакові ціни пального на стелі.

– Чи зрозуміло скільки ринок переплачує за електроенергію через те, що є монополіст?

– Єдину оцінку у себе в фейсбуці озвучив представник президента в Кабінеті міністрів, який вважає що група ДТЕК завдяки такій моделі ринку електроенергії зможе додатково заробити на рік 10 мільярдів гривень.

– Давайте опишемо весь ланцюжок продажів, щоб зрозуміти – хто зрештою заплатить ці 10 мільярдів.

– Це теж дуже цікава ситуація, її детально розписав у інтерв’ю керівник «Укренерго». Електроенергія іде по проводам обленерго і продається споживачам через постачальників. Населенню продає постачальник універсальної послуги, який пов’язаний з обленерго. Постачальник сам може купувати електроенергію по двом різним цінам – одна для промисловості, інша для населення. Ціна для промисловості більш ніж у десять разів вища, ніж ціна для населення, яка штучно тримається державою. Враховуючи те, що у нас немає єдиного комерційного обліку, єдиної бази даних про те хто скільки купив і скільки за це заплатив, внаслідок цього можуть бути маніпуляції саме на базі постачальника. Що він купуючи електроенергію по низькій ціні нібито як для населення – продає її в десять разів дорожче як для промисловості.

Оскільки були маніпуляції про те, що подорожчання електроенергії для промисловості не вплине на громадян України, хочу навести у приклад заяву представника президента в Кабінеті міністрів Андрія Геруса. Він нещодавно на засіданні уряду повідомив, що вже звертаються водоканали з проханням підняти розмір їхніх тарифів на 15% у зв’язку з тим, що піднялась вартість електроенергії. Відтак все це зрештою буде оплачуватись громадянами України, бо вартість електроенергії сидить в кожному товарі.

На круглому столі у Федерації роботодавців України нещодавно було повідомлено, що один з виробників продовольчих товарів, маючи проблему з тим, що йому треба підняти ціну внаслідок подорожчання електроенергії і не знаючи як це пояснити своїм клієнтам, запропонував писати на цінниках: «Вибачте, така ціна у зв’язку з тим, що у нас впроваджено новий ринок». Думаю, що якби ціну електроенергії просто підняли для населення, то це б викликало обурення. Але коли йти за такою складною схемою, то багато хто не розуміє, що за електроенергію для промисловості зрештою теж платять вони. І за різницю в ціні між «зеленою» і звичайною електроенергію теж платять  громадяни України.

– Отже ми маємо дві концепції. Одна – те що є зараз: є монополіст і зайвих 10 мільярдів. Друга: півроку роботи АМКУ і ця годівничка закривається чи хоча б зменшується.

– Також уряд може прийняти певні рішення, за наслідком яких з ДТЕКом конкуруватимуть «Енергоатом» та «Укргідроенерго». Держкомпанії за останніми рішенням Кабінету міністрів було фактично виведено з ринку двосторонніх договорів.

– Можна ще відкрити імпорт електренергії.

– Так, але це не повністю вирішить проблему, бо з Європейського союзу ми можемо імпортувати близько 10%, з Російської Федерації приблизно 7%, Білорусь 5% і 2% Молдова.

– Повертаючись до поділу монополіста. Все впирається в спроможність Антимонопольного Комітету запустити цю процедуру і довести її до логічного кінця. Вже говорилось про залежність АМКУ від Банкової. Чи відчуваєте ви зараз політичну волю, щоб запускати такі процедури по олігархам і їхнім монополіям?

– На жаль поки що спостерігається все навпаки. Бо спочатку Комітету потрібно дати незалежність. Без незалежності це неможливо. Офіс президента сьогодні займає таку позицію, що останні події – це тільки початок перезавантаження АМКУ і до кінця року вони визначать кого ще звільнити, а кого залишити. І тепер уявіть собі наскільки незалежно ці члени АМКУ приймають рішення, коли вони розуміють, що від того як вони себе будуть поводити буде залежати – чи звільнять їх в кінці року чи не звільнять. Є звичайно справа по міндобривам Фірташа, винесена на засідання Комітету. Але вона розслідується з 2015 року, це не нова справа. І рішення по ній ще не прийнято, висновки робити зарано. Але будь-якої активності окрім як в напрямку бізнесу Фірташа з боку АМКУ поки не спостерігається.

– Та й невідомо чи були б такі різкі рухи, якби Фірташ залишався в Україні, чи хоча б у Відні. Можливо, якби не Америка, то не було б і таких рішень.

– Так, дуже тенденційно, що активізація і по добривам, і облгазам почалась недавно.

– Якби нас слухали виборці Зеленського, то вони б зауважили Агії, що президент змінює старий Антимонопольний комітет, у якого є певна погана історія, у тому числі по ДТЕКу. Можливо він хоче очистити його, поставити нових чесних держуповноважених, аби вони вели справжню боротьбу?

– Для того щоб поставити нових чесних, то старих треба звільняти не за «втрату довіри», а аналізувати їх діяльність. Якщо були кримінальні правопорушення – ініціювати притягнення до відповідальності. Звільняти окремих членів Комітету, у тому числі тих, що голосували проти монополії Ахметова, проти «передачі дизельної труби білорусам», тобто по знаковим рішенням Комітету – то це знову ж таки не про перезавантаження старих поганих і призначення нових хороших. Ну і якщо немає довіри до Комітету – то починати кадрові рішення потрібно з керівника органу, оскільки від нього більше всього залежить в Антимонопольному комітеті. І ми знаємо, що він захищав позицію, що ДТЕК не є монополістом. І з приводу придбання ДТЕКом обленерго голова також захищав позицію, що треба дати дозвіл і що це ніяк не впливає на конкуренцію. І коли цей голова АМКУ залишається на посаді, і не просто залишається, а за інформацією заступника голови Офісу президента вказує кого з державних уповноважених потрібно звільнити, а кого залишити, то мені здається, що ми говоримо не про перезавантаження. Поки що все говорить про призначення людей, які будуть більш контрольованими, більш залежними і йти в тому ж векторі, що і йшов голова АМКУ у ці роки.

Источник: nashigroshi

Сдержит ли Зеленский слово? Какие схемы одиозного соратника Яценюка до сих пор не расследованы

“Весна придет, сажать будем” – предвыборный лозунг президента Владимира Зеленского.

Верховная Рада через считанные дни лишится своих полномочий и передаст их новому составу. Всего несколько недель осталось и Кабмину. Вместе со сменой официальных элит своих покровителей потеряют и известные коррупционеры.

Среди них – нардеп Андрей Иванчук, с которым президент уже вступал в перепалку. Раньше за ним стояла целая парламентская коалиция, а сейчас ни НАБУ, ни ГБР, ни НАПК, ни СБУ, ни Генпрокуратуре ничто не мешает расследовать громкие схемы политика. Подробнее о том, на что правоохранителям стоило бы обратить внимание – в материале OBOZREVATEL.

Андрей Иванчук, наряду с Николаем Мартыненко, является одним из ближайших соратников экс-премьера Арсения Яценюка, финансирует Народный фронт и является одним из его негласных лидеров.

Схема заработка на Борисполе – к СБУ, АМКУ и ГПУ

Иванчук еще много лет будет зарабатывать на коррупционных схемах. Самая известная из них – захват торговых площадей Борисполя. Территорию для беспошлинной торговли (duty free) отдали в аренду на конкурсе, где победить могли только фирмы Иванчука.

Как конкурс “подмяли” под Иванчука:

  • министр инфраструктуры на тот момент, ведомство которого ввело странные условия конкурса – однопартиец Иванчука;
  • чтобы участвовать в конкурсе, по какой-то причине потребовали опыт работы в Украине от трех лет и оборот компании с конкретной суммой;
  • компания Иванчука платит в разы меньше рыночной стоимости;
  • и в АМКУ, и в СБУ, и в самом “Борисполе” заявили о том, что конкурс прошел с признаками нарушений;
  • ФГИУ, нарушая условия конкурса, продлил договор до 10 лет.

Например, одно из требований – опыт работы в Украине как минимум в течение трех лет. Мировой оператор “Dufry” этому требованию не соответствовал, поэтому в конкурсе принять участие не смог. Они написали обращение в Кабмин – чтобы пожаловаться на нарушение конкурентных условий работы. Однако премьер-министром тогда был Арсений Яценюк (лидер “Народного фронта”), министром инфраструктуры – Максим Бурбак (позже стал лидером фракции “Народный фронт” в парламенте).

Разумеется, реагировать на жалобу не стали. Правда, позже разбираться с махинациями взялись в Антимонопольном комитете. Они нашли целый ряд нарушений. Более того, директор “Борисполя” Павел Рябикин также заявил о том, что условия проведенного конкурса вызывают вопросы, а госведомства намеренно подыгрывают монополисту от Иванчука.

Схема Иванчука

За компаниями стоит Иванчук

Конечным бенефициарным собственником всех предприятий указан белорусский бизнесмен Артур Гранц, который дружен с Иванчуком. Иванчук и Гранц знакомы с 90-х, и за этот период были замечены не в одной сомнительной схеме. Например, в мае 2017 года появилась информация об их причастности к рейдерскому захвату фитнес-центра “Софийский” в Киеве. Когда здание, в котором находился спорткомплекс, перешло под контроль компании “БФ ГРУПП”, дельцы добились решения первой судебной инстанции о выселении спорткомплекса и, не дожидаясь апелляции, заняли помещения. Интересный факт – скандальный нардеп живет в этом же доме, несколькими этажами выше “Софийского”.

Фиктивный развод и спорная декларация – к НАПК

В 2015 году источники сообщили OBOZREVATEL о фиктивном разводе Иванчука. По нашим данным, он расторгнул брак с женой Ириной, затем вывез ее и дочь Виталину в Монако, где купил и оформил на них дорогую собственность. По некоторым данным, на тот момент нардеп уже скупил недвижимость в Европе на миллионы евро. Они поселились в элитном Монте-Карло, девочка даже пошла в школу, заняв достойное место среди детей других миллиардеров и мультимиллионеров.

На жену и дочку еще в 2013 году были записаны земельный участок в 1,4 гектара и роскошный дом в 504 кв. метра в селе Иванковичи Киевской области. Там сплошь и рядом – элитные особняки, стоимость которых на тот момент, по информации риелторов, начиналась от 2 миллионов долларов.

Но сам Иванчук, судя по документам, в определенный период вообще находился на грани нищеты. Например, в 2012 году он, будучи управляющим нескольких компаний, задекларировал суммарный годовой заработок в 12 тыс. грн. Еще в его декларации оказалось две машины, яхта и большой загородный дом, оформленные, разумеется, на жену.

Тем не менее дерзкая схема не привлекла внимания правоохранителей тогда, закрывают на нее глаза антикоррупционеры и сейчас. Хотя нардеп явно живет не по средствам. И доказательства тому есть.

Для примера, по самым скромным подсчетам OBOZREVATEL, в 2018 году Иванчук потратил на частные перелеты порядка 172 тысячи евро. К примеру, как мы выяснили у компаний-перевозчиков, чартеры Киев – Вильнюс и Вильнюс – Киев в сумме обошлись нардепу как минимум в 14 тысяч евро. Полет Афины – Киев стоил от 10 тысяч.

Также в прошлом году Иванчук трижды пользовался услугами частного борта по маршруту Минск – Киев – Минск. Каждый рейс – около 7-8 тыс. евро. Кстати, после отмены авиасообщения между Украиной и Россией, зачастую летать в РФ стали через столицу Беларуси. Потому возникает вопрос, не в страну-агрессор наведывался Иванчук?

Ознакомьтесь и со стоимостью остальных чартеров политика:

• Киев – Ибица 22 июня – от 22 тыс. евро.

• Ницца – Киев 1 июля – от 12 тыс. евро.

• Ницца – Киев 28 сентября – от 12 тыс. евро.

• Ницца – Ивано-Франковск 18 июня – от 12 тыс. евро.

• Ницца – Киев 13 августа – от 12 тыс. евро.

• Ивано-Франковск – Франкфурт-на-Майне 19 августа – 11,8-12 тыс. евро.

• Милан – Киев 2 сентября – порядка 12 тыс. евро.

• Киев – Ибица 4 октября – от 22 тыс. евро.

• Ибица – Киев 8 октября – от 22 тыс. евро

• Киев – Болзано 7 декабря – порядка 16 тыс. евро.

• Верона – Ивано-Франковск 12 декабря – около 13 тыс. евро.

Перелеты Иванчука

При этом за перелеты на регулярных рейсах Иванчук также выложил немалую сумму – порядка 300 тысяч гривен, или почти 10 тысяч евро. При расчетах мы использовали минимальные цены на перелеты в бизнес-классе.

Кроме того, 7 января этого года Иванчук и российский олигарх Павел Фукс попались на баснословно дорогом чартерном перелете в Канкун. По информации OBOZREVATEL, частный рейс стоил около 200 тысяч евро в один конец. То есть скандальный нардеп либо выложил 100 тысяч за самолет, либо летел за счет одиозного дельца, замешанного в ряде преступных схем в Украине. А это уже явный коррупционный маркер.

Контрабанда энергоресурсов – к СБУ, ГПУ и НАБУ

В СМИ ранее неоднократно проскакивала информация о махинации Иванчука и министра энергетики Насалика, которая стоила государству 100 миллиардов гривен. Как пишет журналист Александр Дубинский, в 2017 году Кабинет министров Украины выдал постановление, которое дает право “Карпатнефтехиму” (фактически принадлежит Иванчуку) ввозить легкие и тяжелые дистилляты, а также сжиженный газ в Украину без уплаты акцизов.

На первый взгляд, все очень благородно — загрузить ранее остановленный завод, дать новое дыхание небольшому городу Калуш, создать новые рабочие места. Но задумка Иванчука была в другом.

Дело в том, что объемы поставок были завышены — в рамках ежегодно установленных квот 21,3 миллиона тонн дистилянтов. При этом, согласно открытым данным, в лучшие годы производство этилена на “Карпатнефтехиме” не превышало 227 тысяч тонн. А максимальный возможный объём переработки нефтепродукта на заводе — 800 тысяч тонн за год.

Ведь разница просто огромная, почти в 25 раз больше, чем мощности предприятия. Как утверждают СМИ, контрабандное топливо могли попросту продать в торговые сети АЗС. По информации Дубинского, прибыль от неуплаты акциза и НДС с махинации составила около 100 миллиардов гривен.

По предварительным данным полиции, причиной пожара стало нарушение правил безопасности во время выполнения опасных работ на производстве. Схема простая — скрыть контрабанду топлива. Вероятно, огромные махинации спишут на банальный пожар.

Стоит отметить, что это не единственная схема вокруг данного завода. Кабинет министров постановлением №299 от 26 апреля 2017 года установил для “Карпатнефтехима” ежегодные квоты на безакцизный ввоз и закупку сырья для возобновления производства в количестве:

– сжиженный газ — 1070 млн литров;

– прямогонный бензин — 1170 млн литров;

– дизельное топливо — 985 млн литров.

Переработка каждого из указанных объемов может обеспечить выпуск 250 тыс. тонн этилена в год, отмечали в правительстве. При этом совладелец “Карпатнефтехима” Игорь Щуцкий, комментируя выход предприятия на проектные мощности, заявлял, что при полной загрузке завод сможет производить до 250 тыс. тонн этилена, для чего понадобится 35 тысяч тонн сжиженного газа в качестве сырья. Если для полной загрузки заводу нужно 35 тысяч, тогда зачем выделять квоту 1070 млн литров. Судя по всему, избыток газа будет уходить контрабандой.

Некоторые из схем Иванчука действуют до сих пор и, если в них не вмешаются правоохранители, будут работать еще много лет. Для антикоррупционных органов и новой власти расследование указанных дел – экзамен на честность. Останется лозунг всего лишь обещанием или же президент вместе с командой все-таки сдержит слово – покажет время.

Источник: obozrevatel

Химия-магия: АМКУ против GDF

Антимонопольный комитет тоже переобувается. В августе он обнародовал итоги расследования по внутреннему рынку азотных удобрений, следствием чего могло стать даже предписание о необходимости принудительного разделения азотных активов Дмитрия Фирташа (Group DF) в Украине. Конечным выгодополучателем такого решения может оказаться Игорь Коломойский. Хотя кашу заварил и не он. Как минимум – появляется шанс отгрызть часть рынка минудобрений для приватовского “Днипроазота”. Как максимум – можно попробовать приобрести за недорого один из химкомбинатов Д.Фирташа.

Обстоятельства 

Расследование о возможном злоупотреблении предприятий Group DF своим монопольным положением на украинском рынке азотных удобрений стартовало еще в 2015 г. Формальным поводом для этого стало обращение в АМКУ дирекции Полтавского ГОКа. Владелец комбината Константин Жеваго, похоже, давно забыл об этом копеечном деле. Но джинна из бутылки уже выпустили.

Суть жалобы сводилась к тому, что Group DF, мол, устанавливает завышенные цены на аммиачную селитру, а если бы на рынке существовала значительная конкуренция, такой уровень цен был бы невозможен. Селитра нужна Полтавскому ГОКу для проведения взрывных работ. Но по сравнению, допустим, с потреблением в АПК объемы закупок селитры комбинатом К.Жеваго настолько мизерны, что ради этого не стоило бы даже беспокоить юристов. Соответственно и объемы недополученной горным комбинатом прибыли тянут не больше, чем на несколько миллионов гривен.

Тогда что это было? Возможно, К.Жеваго придумал мелкую месть за то, что когда-то Д.Фирташ выдавил его из акционеров “Ривнеазота”. Возможно, за Жевагиной спиной спрятались дружественные ему аграрии, не решившиеся открыто выступить против крупнейшего в стране поставщика азотных удобрений, но изнывающие от высоких цен? В любом случае, расследование шло ни шатко ни валко аж до июня 2019 г. Но как только президент Владимир Зеленский начал первые кадровые перестановки в Антимонопольном комитете, его глава Юрий Терентьев поспешил обнародовать предварительные (даже не окончательные!) итоги расследования. Для довольно закрытого ведомства – нехарактерный симптом. Но чего не сделаешь, чтобы остаться в уютном кресле. Изучим внимательнее краеугольные камни, на которых держится обвинительная база.

Обвинение

Первое, самое логичное, что сделал АМКУ, – посчитал доли игроков на рынке первичной реализации минеральных удобрений. Сначала все складывалось красиво. В 2014 г. доля Group DF превысила 61%, в 2015-м – 52,5%, в 2016 – 55,6%. Но дальше так гладко не получилось. В 2017-м вдруг оказалось, что у Д.Фирташа лишь 35,5% охвата рынка. Специалисты Антимонопольного комитета объясняют это синхронной остановкой азотных заводов группы в марте-июне этого года. С одной стороны, этот факт является еще одним доказательством того, что 3 азотных производителя – в Ривне, Черкассах и Северодонецке – связаны между собой одним управленцем и собственником, что, впрочем, никто не отрицает. С другой – полученная цифра сильно смазывает тезис о монопольном положении. Доли за 2018 г. АМКУ вообще не просчитывал. И это опять же доказывает, что дело вытянули из долгого ящика впопыхах, а поэтому на свежую арифметику просто не было времени.

Следующий эпизод. Антимонопольный комитет установил, что между предприятиями Group DF практиковались операции по внутренней перепродаже природного газа. По данным самих же производителей, в конечной себестоимости азотных удобрений на газ приходится порядка 70% всех затрат. Таким образом, вследствие внутренних перепродаж газ существенно дорожал, соответственно дорожали и нитраты для конечных потребителей. Ну а Д.Фирташ состригал дополнительную прибыль. АМКУ установил, что в период с сентября 2014 г. по декабрь 2015 г. газом друг с другом приторговывали северодонецкий “Азот”, “Ривнеазот” и черкасский “Азот”. В общем по такой цепочке прошел чуть ли не 1 млрд куб. м природного газа, стоимость которого суммарно увеличилась на 3,3 млрд грн. В некоторые месяцы газ, продаваемый одним комбинатом другому, дорожал по факту более чем в 2 раза.

Далее, когда уже готовая аммиачная селитра попадала к трейдерской компании Д.Фирташа “НФ Трейдинг Укранина”, она также устанавливала свою завышенную стоимость реализации на товар. От 8% до 36%, по подсчетам АМКУ. При этом на внешние рынки Group DF отправляла удобрения по более низким ценам, чем предлагала внутренним потребителям. Ради справедливости отметим, что такие же перекосы наблюдаются иногда и в торговле некоторыми другими видами химпродукции, и в металлургии.

Наконец, Антимонопольный комитет обвиняет пул Д.Фирташа в создании искусственного дефицита минудобрений во время посевной 2017 г. По его версии, упомянутый выше “НФ Трейдинг” собирал предоплату с потребителей, но не направлял эти средства на покупку природного газа у НАК “Нафтогаз Украины”. В результате 28 февраля все три азотных предприятия группы не подтвердили объемы закупок ресурса на март и не внесли предоплату в размере 28 млн грн., хотя на их счетах денег хватало. Только в июне “Ривнеазот” и черкасский “Азот” погасили свою задолженность перед “Укртрансгазом” и возобновили производство. Северодонецкий “Азот” сделал то же месяцем позже.

Оправдание

Как и следовало ожидать, Group DF монопольной вины не признала и продавать активы не побежала. В холдинге оперативно подготовили заявление, в котором назвали предварительные выводы АМКУ ошибочными, преждевременными и предвзятыми. Юристы Д.Фирташа готовы оспаривать их по нескольким фронтам.

Первый аргумент – пропал сам предмет расследования. В Group DF утверждают, что в 2018 г. их доля на внутреннем рынке опустилась ниже 35%, а все освободившееся пространство занял импорт, преимущественно российский. Кроме того, и в подсчетах за предыдущие годы доля импорта занижена (порядка на 10%), поскольку часть азотных удобрений из России ввозилась в страну под видом комплексных, чтобы обойти украинские защитные меры. Таким образом, действия АМКУ, согласно утверждениям стороны защиты, способствуют дальнейшему захвату украинского рынка производителями из РФ. Где, кстати, сейчас строится 5 новых химических комбинатов.

А еще, кроме трех заводов Group DF и оставшегося на неподконтрольном Донбассе горловского “Стирола”, в Украине имеется два альтернативных производителя минеральных удобрений – “Днипроазот” (в составе группы “Приват”) и государственный Одесский припортовый завод. Их мощности сопоставимы с фирташевскими. Но в указанный период ни стабильно запустить, ни продать ОПЗ государству не удалось. Соответственно, его доля на рынке колебалась в пределах 2-3%. Хотя выход ОПЗ на нормальные обороты способен существенно изменить расстановку сил на внутреннем рынке. Что касается “Днипроазота”, тот медленно, но верно наращивает свое долевое участие. По данным АМКУ, в 2014 г. он покрывал только 5% от внутреннего спроса на азотные удобрения, а в 2017-м – уже больше 13%.

Не согласна Group DF и с тезисом, что весной 2017 г. она устроила искусственный дефицит нитратов на рынке. По их версии, инициатором прекращения поставок газа на заводы выступил “Укртрансгаз”, хотя все предприятия вели активную подготовку к весеннему производственному циклу. Никакой выгоды из этого трехмесячного простоя они не извлекли. Наоборот. Группе, мол, не удалось произвести более 800 тыс. т удобрений, она понесла убытки на 8 млрд грн., а нишу заполонили российские нитраты. Причем аграриям пришлось их покупать по более высоким ценам, чем могла бы предложить Group DF.

Наконец, в эпизоде о внутрикорпоративной перепродаже газа сторона Д.Фирташа также не видит ничего наказуемого. Согласно их доводам в долларовом эквиваленте цена не менялась, а в гривневом все равно была ниже, чем рекомендации НКРЭКУ.

Последствия

Вывод ясен. Как бы не закончилось заседание АМКУ, Д.Фирташ все равно понесет это решение в суд. Хоть штраф, хоть принудительное разделение – оспаривать есть что. Поскольку доказательную базу специалисты Антимонопольного комитета собрали небезупречную. Но как рычаг давления на “венского затворника” это дело вполне может быть использовано. К тому же на карандаше у АМКУ имеется еще одно расследование против бизнесов Д.Фирташа, на этот раз в области газораспределения. Суть претензий в том, что входящая в его пул компания РГК допустила недопустимую концентрацию, сосредоточив контроль сразу над 18 предприятиями-облгазами в Украине. Формально эти расследования идут в разных фарватерах, но потенциально их можно объединить в одну болевую точку на пульсе Group DF.

Что могут ожидать от Д.Фирташа взамен за снятие обвинений в монополизме? Тут много места для фантазий. Самый жесткий вариант – продать один из своих азотных заводов. Необязательно по требованию АМКУ. Можно и втихую. Но недорого. Поскольку на так и не состоявшихся приватизационных конкурсах его люди присматривались к Одесскому припортовому, можно судить, что И.Коломойский не утратил интереса к данному рынку. С точки зрения выпуска удобрений любой из заводов Д.Фирташа (даже северодонецкий) эффективнее, чем ОПЗ. Преимущества последнего в другом – прямой выход к морю и комплекс перевалки аммиака.

Возможно, достаточно будет и доброй воли Group DF в вопросе газовых долгов Одесского припортового. Последний должен компании OstChem (тот же Д.Фирташ) 250 млн долл. за поставки природного газа. И эта сумма – один из главных тормозов в приватизации ОПЗ. Но если запустить трехстороннюю схему взаимозачета с участием завода, Group DF и НАК “Нафтогаз Украины” (такое ранее обсуждалось), возможно, удалось бы сдвинуть проблему с мертвой точки.

Или же Д.Фирташу послали еще один сигнал – не болтать. Сейчас вопрос о его экстрадиции из Австрии в США выходит на финальную стадию. И если Вашингтон все же добьется своего, то у Д.Фирташа останется, по сути, единственный шанс не засесть надолго за решетку – сотрудничество со следствием. И не только по своему вопросу. Сейчас в США начато рассмотрение иска ПриватБанка к бывшим акционерам И.Коломойскому, Геннадию Боголюбову и еще ряду лиц по подозрению в мошенничестве. Д.Фирташ непосредственно к этому отношения не имеет. Но на некоторые детали функционирования украинской экономики мог бы пролить свет как “инсайдерский эксперт”. Ценой такой откровенности, впрочем, может стать как свобода, так и потеря всех активов в Украине. Не только в химической и газовой областях, но и в титановой металлургии, недвижимости, АПК. И это уже будет по-серьезному, а не как у АКМУ.

Два раза рассмотрев вопрос о монополизме на рынке минеральных удобрений, комитет так и не смог принять окончательного решения ни 1, ни 8 августа. Следующее заседание по этому делу назначено на 3 сентября.

Источник: minprom

Терентьєв підсунув у Офіс президента список членів АМКУ для звільнення – усіх крім себе, з «лівою» підставою для Президента

Голова Антимонопольного комітету Юрій Терентьєв 4 липня надіслав президенту Володимиру Зеленському документ під назвою «Про розгляд питання щодо звільнення державних уповноважених», який містив у собі прізвища усіх членів Комітету окрім самого голови. Копія документу є у розпорядженні «Наших грошей».

 

Голова АМКУ перерахував прізвища усіх вісьмох держуповноважених, що станом на 4 липня перебували в складі Комітету. І попросив «прийняти рішення щодо звільнення державних уповноважених, відповідно до компетенції Президента України, визначеної законом України «Про Антимонопольний комітет України». Після того 5-8 липня були оприлюднені президентські укази про звільнення чотирьох членів Комітету – Марії Ніжнік, Агії Загребельської, Андрія Вовка та Валерія Полюховича.

До переліку Юрій Терентьєв додав свою інтерпретацію ч.1 ст.11 Закону «Про Антимонопольний комітет України» про те що «державні уповноважені […] звільняються с посад Президентом України».

Нагадаємо, ця норма закону «Про АМКУ» була введена в дію за часів Віктора Януковича. Вона дозволяла президенту у будь-яку мить звільнить державного уповноваженого. Відразу після Майдану у 2014 році Верховна Рада скасувала цю норму, повернувши попередню редакцію, що діяла до Януковича: державні уповноважені і призначаються, і звільняються президентом України за поданням прем’єр-міністра, яке вноситься на підставі пропозицій голови АМКУ.

Від редакції. Якби Юрій Терентьєв у документі за своїм підписом запропонував звільнити держуповноважених президенту, а не прем’єр-міністру, то це можна було б трактувати як перевищення влади або службових повноважень (ст. 365 Кримінального Кодексу). Також уникав подібних визначень з боку Терентьєва і Гончарук у процитованому нижче інтерв’ю.

Агія Загребельска подала позов до суду з оскарженням законності указу про її звільнення. Наразі вона отримала офіційні відповіді, що голова АМКУ не вносив голові уряду пропозицій щодо її звільнення, а прем’єр-міністр відповідно не вносив президенту подання на звільнення Загребельської.

Заступник голови Офісу президента Андрій Гончарук в інтерв’ю «Фокусу» підтвердив свою причетність до звільнень частини держуповноважених. За даними «Наших грошей», президентські укази вийшли після зустрічі Гончарука з Терентьєвим наприкінці червня.

«Ми дійсно провели консультації з Юрієм Терентьєва (глава АМКУ. – Фокус) про те, як максимально ефективно побудувати роботу, і прислухалися до деяких його рекомендацій. В результаті частина членів Комітету вже звільнена, а по іншим і самому Терентьєву рішення приймуть восени», – повідомив Гончарук.

Нагадаємо, Олексій Гончарук до призначення в Офіс президента очолював громадську організацію BRDO. Представниця цієї структури Ольга Нечитайло разом з юристкою Наталією Буроменською була призначена членом АМКУ на звільнені місця.

nashigroshi.org

АМКУ оштрафовал компании Кропачева за сговор на тендере «Красноармейскугля»

Глава Антимонопольного комитета Юрий Терентьев заявил, что комитет оштрафовал ООО “Донэнергоэкспорт” на 4,2 миллиона гривен и ООО “Триалтрейд” на 340 тысяч гривен за нарушение законодательства о защите экономической конкуренции.

Об этом Терентьев написал в Facebook, передает БизнесЦензор.

“Сегодня, 7 августа 2019, административная коллегия АМКУ наложил на ответчиков штрафы за нарушение законодательства о защите экономической конкуренции: на ООО “Донэнергоэкспорт” в размере 4,2 млн грн, на ООО “Триалтрейд” – 340 тыс грн”, – сообщает Терентьев

Терентьев напомнил, что 12 января 2017 года госпредприятием “Красноармейскуголь” через систему Prozorro была проведена процедура электронных торгов на закупку профилей, свай и конструктивных элементов железнодорожных и трамвайных путей. Тендерные предложения предоставили две компании – “Доненэргоэкспорт” и “Триалтрейд”.

Prozorro выбрала наиболее выгодное предложение от “Донэнергоэкспорт” – 20,9 млн грн с НДС.

“Однако, расследование АМКУ установлены факты, свидетельствующие о заговоре названных компаний на торгах. В частности, два “конкурента”:

– использовали общий IP-адрес;

– оказывали друг другу финансовую помощь, в том числе беспроцентные ссуды;

– совместно использовали средства связи;

– подали тендерные документы, имели общие особенности электронных файлов”, – сообщает Терентьев.

“Вся совокупность установленных факторов свидетельствует о согласованном поведении компаний “Доненэргоэкспорт” и “Триалтрейд”, что привело к искажению результатов торгов, проведенных госпредприятием “Красноармейскуголь”, – заявил Терентьев.

Терентьев напомнил, что “Донэнергоэкспорт” и “Триалтрейд” являются фигурантами дел НАБУ, в том числе через тендеры государственного предприятия “Селидовуголь”.

“СМИ, специализирующиеся на расследованиях, связывают компании “Донэнергоэкспорт” и “Триалтрейд” с Виталием Кропачевым”, – сообщил Терентьев.

Кропачева в последние годы называли “смотрящим” по угольной отраслью от группы Игоря Кононенко (Блок Петра Порошенко).

Источник: biz.censor

Кримінальна монополія архіваріусів Мінюсту

Державні архіви виявились власниками монополії на довідки, потрібні українцям для отримання іноземного громадянства. Її встановили в Україні за російським зразком.

Завдяки розслідуванню Антимонопольного комітету та судовій колотнечі «Наші гроші» реконструювали непримітну монополію у сфері Мін’юсту. Діяльність якої може вийти Україні боком на міжнародному рівні.

Йдеться про видачу громадянам архівних довідок про їх народження на території певної області, або про національність предків. І те, і те потрібно для отримання громадянств інших країн. Наприклад, у Чернівецькій області беруть хабарі за довідки, потрібні для отримання громадянства Румунії. На Закарпатті беруть хабарі для угорського. Будь де можуть брати хабарі про те, що ваша прабабуся була єврейкою, щоб ви змогли емігрувати у Ізраїль.

При цьому хабарі з клієнтів можуть тягнути як за те, щоб довідку видали взагалі. Так і за те, щоб її видали без достатніх на те підстав. Тобто фактично написати у довідці неправду, аби Ізраїль чи Румунія надали якомусь українцю громадянство без достатніх на те підстав.

Іноземні посольства могли б легко перевірити відсутність таких підстав, якби українські архіви були доступні широкому загалу в оцифрованому вигляді. Здавалося б, це дуже просто. Достатньо просто надати дослідникам доступ до документів, аби їх оцифрувати і зберегти для наступних поколінь. Бо папірчики вікової давності невічні.

Але саме цього у Мін’юсті і не дозволяють, примудряючись перемальовувати заборони з російського законодавства. Одна з перепон – це заборона надавати для копіювання документи форматом більше від А4 і зшиті у амбарні книги товщиною більше 4 сантиметрів. А саме такі товсті гросбухи формату А3 і містять в собі найбільш потрібні дослідникам дані.

Хронологія «архівного скандалу»

Орієнтовно у 2016 році до АМКУ почали надходити перші звернення-скарги на діяльність архівних установ в частині надання ними платних послуг, що мають бути безкоштовними.

Зокрема, йшлось про послугу з «надання документів для копіювання технічними засобами користувачів». Це коли особа, попередньо заповнивши заяву користувача та замовлення на копіювання документів, отримує такі документи для копіювання у читальному залі архіву. Якщо раніше самостійне копіювання було безкоштовним, то тепер – з заявників то тут, то там почали здирати плату.

Архівні установи показували дослідникам Постанову Кабміну  №639 від 1998 року з затвердженим Переліком платних послуг, де чорним по білому були прописані пункти – «виготовлення копій документів» і «надання документів для копіювання». Тобто, замовляєш послугу копіювання засобами архіву – плати. Замовляєш доступ до документів для самостійного копіювання власними засобами – все одно плати.

Дослідники ж показували на той момент чинний «Порядок користування документами Національного архівного фонду», де було написано, що копіювання документів НАФ технічними засобами архіву є платним, але ні слова не було про яку-небудь плату за самостійне копіювання користувачем документів.

У березні 2018-го був затверджений новий Перелік, і з нього прибрали пункт про «надання документів для копіювання».

Здавалося б – ура! Безкоштовні послуги залишаться безкоштовними. Але 27 червня була  прийнята нова редакція Порядку. На той момент,  коли суперечностей між Порядком та Переліком уже не було, зміни у Порядку мали звузити права користувачів щодо копіювання архівних документів. Простіше кажучи, зробити так, щоб безкоштовною послугою було неможливо користуватись.

Прикметно, що розробили нову редакцію Порядку лише з третьої спроби, адже перші дві не пройшли громадських обговорень. Третя – теж ймовірно не пройшла б, але була опублікована там, де її публікації не очікували, тож громадськість довідалась про документ лише постфактум:

 «Третя редакція проекту змін до Порядку була опублікована для громадських обговорень вже не на сайті Державної архівної служби, а на сайті Міністерства юстиції.  Консультації проводилися з 29 грудня 2017 року і для них було передбачено мінімальний можливий термін у 15 календарних днів. При чому терміни було обрано настільки вдало, що 8 з них були вихідними та святковими», – писав дослідник Антон Земанек.

Отож, в новій редакції Порядку право на безкоштовне отримання архівних документів для самостійного копіювання було збережене. Але умови для такого копіювання прописали так ємко, що скористатись ним – практично неможливо. Фахівці відзначали, що Порядок розробили в стилі заляканої демократичним світом Росії.

Аби не перелічувати усіх новацій, згадаємо найцікавіші:

  • Копіювання документів НАФ технічними засобами користувача здійснюється у читальному залі у спеціально відведеному для цього місці, обладнаному столом, або за наявності в окремій кімнаті у присутності працівника архіву;
  • Забороняється копіювати власними технічними засобами документи великих форматів (більше А4) та справи з товщиною корінця понад 4 см;
  • Не дозволяються використання контактних технічних засобів (ручного, планшетного, протяжного сканерів, копірів тощо), фіксуючих та притискних засобів, підручних засобів та докладання фізичних зусиль.

Вклад АМКУ

Привести до ладу діяльність архівних установ намагалась колишня державна уповноважена Антимонопольного комітету Агія Загребельська. Якщо протягом 2016-2017 регулятор «придивлявся» до ринку, то уже в 2018 році, після введення в дію нового Порядку користування документами НАФ – в Комітеті  почали розбирати ринок по цеглинах. Предмет дослідження – дотримання Державною архівною службою та архівними установами вимог законодавства про захист економічної конкуренції під час організації доступу до архівних документів та наданні платних послуг.

Комітет перевіряє як факт обмеження доступу дослідників до надання архівних документів, так і стягнення окремими архівними установами плати за послуги, яких немає у переліку платних послуг, встановлення необґрунтованої вартості на послуги копіювання.

«Відповідно до отриманих комітетом звернень під заборону самостійного копіювання потрапили майже всі документи створені до 1922 року та багато створених пізніше, які є найбільш запитуваними документами НАФ, що стосуються пошуку родоводу: метричні книги,  сповідні розписи, реєстри, розмір  яких більший за А4, дуже часто зшиті у великі справи товщиною корінця понад 4 см», – розповіла Агія Загребельська.

Як пояснила екс-держуповноважена, ці документи використовуються, в тому числі, генеалогами при дослідженні родоводів на замовленнями фізичних осіб.

«Архівні установи та приватні професійні дослідники є фактично конкурентами в цій частині. Як наслідок, внесені Міністерством юстиції зміни до Порядку створили перешкоди для дослідників – конкурентів архівних установ – в самостійному копіюванні документів. В результаті професійні дослідники вимушені звертатися за послугою копіювання до архівних установ – конкурентів, що забирає багато часу та затримує проведення дослідження», – відзначила колишня кураторка перевірки.

Йдеться не лише про затягування процесу отримання дослідниками документів та його здорожчання  – іноді архівні установи просто відмовляють у наданні послуги з копіювання, посилаючись на технічні проблеми чи «брак рук». Або ж виставляють завищені рахунки за виготовлення копій (як вам включення у витрати для формування ціни – податку на землю?).

«Враховуючи те, що саме архіви мають право зберігати документи НАФ, в частині надання ними платних послуг вони є суб’єктами господарювання «з ознаками» монополії. А окремі дії архівних установ можуть кваліфікуватись як зловживання монопольним становищем», – резюмувала Загребельська.

Напередодні звільнення Загребельська зі спеціалістами Комітету встигла скласти проект Рекомендацій Міністерству юстиції щодо внесення змін до Наказу, яким була затверджена нова редакція Порядку, а також – щодо створення рівних умов для конкуренції під час організації доступу до архівних документів. При чому, рекомендується визнати також сам ринок – конкурентним, а архівні установи та дослідників в цій частині – конкурентами.

Доля проекту Рекомендацій наразі невідома.

До архівів через суд

У дослідників – своє поле битви.

У загашнику дослідника-генеалога Олександра Краковського не одна справа проти архівних установ про зобов’язання їх діяти згідно з законодавством.

З-поміж іншого, у квітні цього року Краковський виграв суд проти Державного архіву Київської області про неправомірне обмеження його права у копіюванні власними технічними засобами документів, розмір яких був на декілька сантиметрів більший за формат А4, а товщина корінця – трохи товстіша за 4 см. Архівісти запропонували досліднику скористатись платною послугою копіювання.

Суд нагадав, що, дійсно, прийнятий влітку 2018 року Порядок забороняє копіювати документи такого формату власними технічними засобами. Але архівісти не довели, що їх копіювання загрожує стану документів. Суд  задовольнив позов Краковського.

Також, 11 липня цього року Краковський отримав перемогу в апеляційній інстанції по іншій справі.

Цього разу йшлося про доступ та дозвіл на копіювання архівних дореволюційних документів, що стосувались євреїв на сучасній території України. Ці документи мали бути викладені у вільний доступ, до вже сформованої Краковським бази на сайті «Єврейське містечко».

А у вересні минулого року дослідник захистив у другій інстанції рішення суду у справі проти Державного архіву Житомирської області. Йшлося про повернення коштів за неправомірне отримання архівістами коштів з дослідника за копіювання ним архівних документів власними техзасобами.

Крім того, Краковський оскаржує наказ Міністерства юстиції, яким у червні 2018 року був затверджений спірний Порядок користування документами НАФ.

Такі дослідники, як Краковський, потрібні Україні. Протягом останніх років він та десятки інших активістів завдяки можливості вільного копіювання матеріалів відсканували чимало важливої інформації – вона викладена у спільний доступ і дистанційно нею користуються історики усього світу.

Чи потрібні Україні архівісти, які блокують процес оцифровування архівних даних? Для чого вони вставляють палки в колеса тим, хто намагається структурувати онлайн-базу архівних матеріалів? Питання риторичне.

Адже в мережі нескладно знайти матеріали про спійманих на хабарі директорів архівів, які у корупційний спосіб «залагоджували» ті чи інші питання заявників. Наприклад, щодо виявлення неіснуючої національної лінії заявників для подальшого оформлення міграційних документів. Якщо усю цю інформацію можна буде перевірити онлайн, чи зможуть архівісти надалі наживатись на таких папірцях?

Источник: nashigroshi

Скандал с увольнением Загребельской: в ОП ссылаются на представление главы АМКУ. Терентьев это отрицает

В Офисе президента сообщили, что причиной увольнения Агии Загребельской с поста государственного уполномоченного Антимонопольного комитета стало представление главы АМКУ Юрия Терентьева. При этом сам Терентьев отрицает внесение такого представления.

Как информирует Цензор.НЕТ, Загребельская опубликовала в фейсбуке официальные ответы двух сторон.

“Читаю два ответа: 1. Офиса президента, о том, что меня уволили на основании представления председателя АМКУ. 2. И главы АМКУ, о том, что никакого представления он не вносил. Внимание, вопрос: кому из них двоих вы доверяете, и кто, считаете, соврал?” – написала она.

Скандал с увольнением Загребельской: в ОП ссылаются на представление главы АМКУ. Терентьев это отрицает 01

Скандал с увольнением Загребельской: в ОП ссылаются на представление главы АМКУ. Терентьев это отрицает 02

5 июля президент Владимир Зеленский подписал указ об увольнении Загребельской с должности госуполномоченной АМКУ. Загребельская заявила, что оснований для увольнения нет, и пообещала оспорить его в суде.

Основания для увольнения госуполномоченных АМКУ регулируются ч. 2 ст. 18 закона “Об Антимонопольном комитете Украины”. Это состояние здоровья, собственное желание, грубое нарушение служебных обязанностей или совершение преступления. Ни одного из этих оснований в отношении Загребельской не было, утверждает сама экс-госуполномоченная.

Кроме того, по словам Загребельской, до увольнения она не получала никаких сообщений со стороны Администрации президента относительно ее работы в АМКУ.

Скандал с увольнением Загребельской: в ОП ссылаются на представление главы АМКУ. Терентьев это отрицает 03

censor.net.ua

Боротьба за монополію на продаж квитків Укрзалізниці

Набирає обертів спір між Укрзалізницею та розробником онлайн-сервісів продажу квитків ТОВ «Уніт». Публічні звинувачення один одного в неправоміній поведінці міксуються рішеннями судів та тендерної колегії АМКУ.

Тендерні бої 2019 року

Офіційний початок суперечка бере з оголошення Укрзалізницею весною 2019 року закупівель послуг платіжного шлюзу (очікуваною вартістю 160 тис грн) та веб-сайту (92 тис грн). «Уніт» програв аукціони по обом закупівлям, які з пропозиціями вартістю 1 копійка виграли відповідно ТОВ «Фетпейментс» і «Віртуальні технології та системи».

В результаті судових спорів та оскаржень у тендерній колегії АМКУ, «Уніт» домігся скасування результату торгів по веб-сайту та заборони укладати угоду з переможцем торгів по платіжному шлюзу.

У свою чергу в публічній площини обидві сторони також ведуть активні дії. ЗМІ писали про перебої в роботі онлайн-сервісу продажу квитків. На що розробники сервісу, ТОВ «Уніт», звинуватили Укрзалізницю в тому, що залізничники штучно створюють такі проблеми з метою передання сервісу в управління іншій компанії. У відповідь УЗ звинуватила ТОВ «Уніт» у незаконному привласненні коштів у розмірі 51,2 млн. грн., та назвала останній «прокладкою» між УЗ та клієнтом під час продажу квитків через інтернет.

Антимонопольна заява приватного «Приватбанку» 2016 року

З 2016 року ми досліджували питання організації продажу та розрахунків за залізничні онлайн-квитки. Враховуючи те, що ЗМІ, які сьогодні активно висвітлюють цей конфлікт, не зазначають про його бекграунд, розповім, з чого у нас все починалось, як було та чому нічим не закінчилось.

Приводом для початку нашого дослідження була заява ПАТ КБ «Приватбанк», подана у лютому 2016 року, про наявність в діях ПАТ «Українська залізниця», ДП «Головний інформаційно-обчислювальний центр Державної адміністрації залізничного транспорту України» та ТОВ «Уніт» ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції, які полягають в обмеженні доступу банку на ринок інтернет-еквайрингу в сфері продажу квитків на залізничний транспорт.

Ще не націоналізований на той момент «Приватбанк» посилався на те, що УЗ фактично примушує його укладати агентські договори з ТОВ «Уніт» та платити цій фірмі за послуги, яких банк не потребує та не споживає. На той момент, між «Приватбанком», Укразілзницею та «Унітом» було вже кілька різних судових процесів та кримінальне провадження.

Що пов’язує «Уніт» та Укрзалізницю? Чому тільки «Приватбанк» не влаштовувала така взаємодія з УЗ? Які послуги надавав «Уніт» Укрзалізниці та банкам-еквайерам та чи дійсно без нього співпраця з УЗ була не можливою? Пропоную розібратись з цим по порядку, почавши з 2011 року.

Як «Уніт» став монополістом

З 2011 р. співзасновником ТОВ «Уніт» був Вадим Дмитренко.  В квітні 2011 року Дмитренка було призначено на посаду начальника Головного управління інформаційних технологій Укрзалізниці.

В цей же час сьогоднішня філія Укрзалізниці ГІОЦ мала статус державного підприємства та була окремою юридичною особою. Враховуючи те, що ДП «ГІОЦ» не вважало себе замовником в розумінні законодавства про державні закупівлі, що ставилось під сумнів правоохоронними органами, остання створила у себе комісію з питань закупівлі товарів, робіт і послуг. Комісія за власним регламентом проводила процедури закупівлі шляхом направлення обраним нею компаніям пропозицій прийняти участь, подальшої оцінки поданих компаніями документів і вартості, та визначення переможця.

В 2012 році ДП «ГІОЦ» за такою процедурою провело закупівлю послуг платіжного шлюзу у «Уніту». За результатом укладених угод, взаємодія між покупцями квитків, УЗ та банками-еквайерами відбувалась через платіжний шлюз «Уніту» до 2019 року.

Платіжний шлюз — це апаратно-програмний комплекс, який дозволяє автоматизувати процес прийому платежів в інтернеті. Простою мовою, його завдання полягає в тому, щоб зчитати дані вашої платіжної картки, передати деталі транзакції в банк, який підключений до шлюзу та видав вам платіжну картку, та після отримання коду від платіжної системи (фактично «добро» на оплату) передати його продавцю, що дозволяє зняти гроші з рахунку клієнта та провести продаж. При цьому під час вчинення зазначених операцій платіжний шлюз повинен забезпечити повну безпеку транзакції та даних, на підтвердження чого останній повинен мати сертифікат відповідності стандартам безпеки індустрії платіжних карт, процедура отримання якого є довгою та коштовною. По суті, сам по собі платіжний шлюз інструмент хороший та ефективний зі всіх сторін. Адже крім зручності та безпеки, останній ще й економить кошти. Саме шлюз направляє платіж до банку, який видав картку, що дозволяє економити на комісійних. А у разі якщо картка емітована не одним з банків-еквайерів, що підключені до цього платіжного шлюзу, то останній направляє картку до банку, що пропонує найбільш вигідні умови.

Механізм взаємодії між банками-еквайерами та УЗ був побудований наступним чином. Банки укладали з Укрзалізницею договори інтернет-еквайрингу. Але при цьому, для підключення до платіжного шлюзу, без використання якого оплата не можлива, банки повинні були також укласти договір з ТОВ «Уніт». Зазначені договори в більшості відносились до агентських та за їх умовами банки платили «Уніту» певний відсоток з кожної транзакції за залучення Укрзалізниці в якості клієнта.

В підсумку виходило наступне. «Уніт», як власник платіжного шлюзу, отримував свій відсоток агентської винагороди з продажу кожного квитка он-лайн. При цьому, «Уніт» отримував зазначені кошти не від покупців квитків або УЗ, а від банків-еквайерів, як частину їх комісійних. Натомість покупці та Укрзалізниця мали можливість економити кошти за рахунок спрямування платежів до банку з найбільш вигідними умовами.

Хто потерпілі?

Перше, що приходить на думку, банки. Адже вони за наслідком були вимушені ділитись своїми доходами з ТОВ «Уніт». Однак банки ця ситуація влаштовувала, та під час проведення робочої зустрічі та дослідження вони всі, крім «Приватбанку», висловлювались на підтримку такого механізму взаємодії.

Думаю, така їх поведінка може в тому числі пояснюватись тим, що платіжний шлюз, який належав не їх конкуренту – банку, створював для них рівні умови для конкуренції. Також досвід співпраці банків з ТОВ «Уніт» був суттєвий, та вони не висловлювали претензій щодо якості послуг та безпеки.

«Приватбанк», у свою чергу, мав технічні можливості та достатні масштаби, щоб фактично замінити ТОВ «Уніт», або побудувати паралельну співпрацю з УЗ. Зазначене також могло вплинути на відсутність претензій з боку інших банків в рамках цього дослідження. Адже могли зіграти свою роль побоювання непередбачуваної поведінки з боку впливового «Приватбанку», який міг перетворити рівні умови для конкуренції у нерівні.

Друге. Можливо, потерпілими є ми з вами – покупці квитків. Цілком ймовірно, що за відсутності посередника в особі ТОВ «Уніт» комісія банків була б меншою на винагороду «Уніту». Однак можливо і ні, бо жоден з банків не заявив, що готовий знизити комісію.

Чи може Укрзалізниця позбавитись будь-якої приватної монополії?

Враховуючи фактичну залежність системи онлайн-продажу залізничних квитків від однієї приватної компанії-монополіста, потрібно було відпрацювати, які є шляхи звільнення з цих заручин Укрзалізниці та банків, або мінімізації такої залежності.

Механізм одночасного функціонування кількох платіжних шлюзів був відкинутий, у зв’язку з сумнівністю можливості технічної ефективності такого плюралізму.

Заміна однієї приватної компанії на іншу не змінювала суті. Лише найменування надавача послуг та можливо якість і вартість, до якої питань з боку користувачів і так не було.

Найбільш ефективною здавалась розробка Укрзалізницею власного платіжного шлюзу. Однак остання категорично не хотіла цього робити, посилаючись на те, що це є невластивою для неї функцією, на прогресивність закупівлі подібних послуг на аутсорсі, на коштовність процедури розробки та сертифікації та на необхідність утримання штату працівників, які повинні будуть забезпечувати безперебійну роботу шлюзу.

Потім «Приватбанк» став державним та його активність в частині здобуття можливості співпраці з УЗ без посередництва ТОВ «Уніт» значно стухла.

Зараз ця історія набула продовження.

Наскільки можна зрозуміти з інформації в публічному доступі, УЗ вирішило все ж таки звільнитись від ТОВ «Уніт» за допомогою відкритих торгів. І на місце старого монополіста зайде інша приватна компанія. Сподіваюсь, вона надаватиме послуги не гіршої якості та не за більшу вартість.

Довідка «Наших грошей» про фігурантів історії:

У квітні 2011 року ДП «ГІОЦ» ДАЗТУ очолив Вадим Дмитренко, котрий приблизно тоді ж вийшов зі складу засновників фірми «Уніт», якою володів разом із Сергієм Рохваргом.

Зараз ТОВ «Уніт» належить белізькому офшору «Юнайтед Тим Лтд», кінцевим бенефіціаром якого є Геннадій Точілін.

Фірма «Фетпейментс» належить Андрію Інгульському і Сергію Кравцю через австрійську «Тікетс Тревел Нетворк Гмбх», а «Віртуальні технології та системи» напряму тому ж Сергію Кравцю і Григорію Безкровному. Останній був радником з економічної безпеки гендиректора «Укрзалізниці» Зенко Афтаназіва у 2005 році, військовий пенсіонер.

Австрійська фірма володіє сервісом ТОВ «Тікетс.ЮЕй» разом із ПрАТ «Кий Авіа».

Источник: nashigroshi

1 2 3 11