Чекистский Гондурас

Читая доклад прокурора Мюллера.

«Во главе России стоит гангстер. Он просто деятель организованной преступности, и контролирует там правительство и огромную территорию…» (Марко Рубио, сенатор, кандидат в президенты США в 2016 г. Из выступления перед избирателями 28.08.2015 г.).

1. Читая доклад прокурора Мюллера.

В апреле 2019 г. в Америке вышел доклад прокурора Мюллера о вмешательстве России в выборы в США в 2016 году. Вкратце, доклад посвящен двум основным темам:

(1) Современная кибервойна;

(2) Многоходовочки.

Или по-другому: как Путин помог Трампу избраться президентом и как потом бегал за ним, чтоб получить благодарность. И не получил.

Разбор этих многоходовок, собранный в одном месте, дает впечатляющую картину, как вообще работает путинское мафиозное государство. Олигархи, в том числе подельники Путина по 90-м, которые ползают перед паханом, чтоб не тронули их капитал. Братва с Брайтон-Бич на хозяйстве, во главе зарубежных общаков мафии и спецслужб.

Госфонды и госбанки с миллиардами долларов, отданные друзьям-чекистами, мужьям подружек младшей дочки Кати, другим подставным лицам пахана. ГРУ — путинский отдел грязных дел. Краснознаменный, ордена дверной ручки Скрипаля, отряд чепиг, который просто позорит страну на внешней арене.

И главное, каков результат их бурной деятельности? Чего добился Путин, влезая в американские выборы? – Результат поражает воображение. Титаническими усилиями, мобилизовав все мафиозные связи, подставив Россию под новые санкции, Путин провел в президенты США… лучшего друга Израиля. Сказочной гениальности многоходовка вышла.

2.Борцы за белую расу.

На фото ниже — Дженна Абрамс. Простая американская девушка из штата Вирджиния, которой не безразлична судьба родной страны. Всю кампанию Трампа она с жаром агитировала за него у себя в Твиттере, на который подписалось 70 000 чел. Её цитировали BBC, CNN, Нью-Йорк-Таймс, Вашингтон Пост, Франс 24. Пока не выяснилось, что пишет она в Твиттер вовсе не из Вирджинии.

Эккаунт @Jenn_Abrams был создан в 2014 г., за два года до выборов. Она писала как типичная американка правых взглядов — против черных, против иммигрантов, против либералов и педерастов, за нашу Америку!

Сентябрь 2016 г. Твиттер Дженны Абрамс: «Черные, если вас так притесняют, откажитесь от пособий, которые вам платит наша страна».

Для российских читателей – это все равно, что выпустить твит: «Чечены и даги: если вам не нравятся русские, откажитесь от дотаций, которые вам платят из нашего кармана». Весь твиттер Дженни Абрамс был заполнен подобным содержимым применительно к Америке.

Поскольку твиты хорошо расходились, её часто цитировали ведущие СМИ – вот, мол, поглядите, что пишут эти правые и поклонники Трампа. С ней постоянно ругался в Твиттере Майкл Макфол, бывший посол США в России, который до последнего считал её реальным человеком (при этом Макфол считается типа экспертом по путинской пропаганде).

Английский у Дженни Абрамс был идеальный (к делу привлекались профессиональные переводчики). При этом сам эккаунт был зарегистрирован на русский номер телефона, как потом выяснилось. Штирлиц шел по Гитлер-штрассе, да. И что-то выдавало в нем советского разведчика (парашют, который волочился за ним по тротуару). Но 70 000 подписчиков-расистов и Макфлол в придачу об этом не знали.

О себе Дженна Абрамс говорила: «Я не за Трампа, я за здравый смысл!». Типичное вступление к речам запутинских троллей в Рунете: «Я не поклонник Путина, но скажу так…», «Никогда не был за Путина, но все же…». Одна методичка: такое начало должно создать впечатление, что перед вами обычный человек, а не платный агитатор.

Дженна Абрамс никогда не выходила из образа. Как и положено белой расистке — симпатизировала Конфедератам (тем, кто воевал за сохранение рабства негров в Гражданской войне 19 века). Хотя рабство в США отменили примерно в одно время с отменой крепостного права в России, тема остается больной. Негры не считались людьми, их продавали по объявлениям в газетах, чего бы об этом не напомнить — не разжечь, так сказать.

Апрель 2017 г. Известный чернокожий журналист Эл Летсон ругается в Твиттере с Дженной Абрамс. Та накатала твит, что Гражданская война в США «на самом деле» была из-за денег, а не из-за рабства. Он отвечает: «Легко говорить, когда твои предки не были валютой» (имеется в виду, что негров передавали как вещи). Итог: 66 000 человек ретвитят Эла Летсона, 146 000 человек ставят ему лайк. Тролль выходит в топ.

То, что Дженна Абрамс – тролль из России, сначала заподозрили обычные американские пользователи Твиттера. Потом об этом написала нью-йорская газета «Дейли Бист» летом 2017 г. А потом в дело вступили ФБР и АНБ (ведомство электронной разведки). Согласно докладу Мюллера Дженна Абрамс — это продукт фабрики троллей Пригожина. С 2014 там работал «американский отдел», его численность в 2016 г. составляла не менее 80 чел.

Февраль 2018 г. Фрагмент обвинительного заключения по делу фабрики троллей в американском суде. Всего обвинения были предъявлены 13 наиболее активным участникам операции «Трамп-наш»:

Евгений Пригожин — человек яркой биографии. Квартирный вор, уличный гоп-стопщик из питерских подворотен, отсидевший 8 лет в советские времена. Ныне – бизнесмен из окружения Путина, который работает на ГРУ — финансирует троллей и наемников (ЧВК Вагнера). Вся развлекуха — на деньги бюджета, естественно. С дизентерийных завтраков, которыми Пригожин кормит детей в школах в Москве и Петербурге.

А вот так выглядит отребье, которое работает у него на фабрике троллей. Знакомьтесь, Васильченко Глеб Игоревич, 1990 г.р. Житель Петербурга. Поэт и начинающий журналист нетрадиционной ориентации. Работал на фабрике троллей с 2014 г. Вместе с двумя коллегами (Ирина Каверзина и Владимир Венков) они непосредственно управляли эккаунтами в соцсетях, выдавая себя за «Дженну Абрамс» и прочих американских граждан. В общем, путинский «борец за белую расу». С февраля 2018 г. – в розыске ФБР.

А что касается судьбы мурзилки Дженны Абрамс – она заблокирована Твиттером еще летом 2017 г. Солдат информационной войны пал смертью храбрых. Судя по докладу Мюллера таких мурзилок у фабрики троллей только в Твиттере было около 4000. Они написали 175 000 твитов, а с учетом ботов — более 1 млн. Еще около 500 троллей работало в Фейсбуке, вместе они накатали 80 000 постов.

3.Чистое зло.

Ноябрь 2016 г., канун выборов президента США. Группа в Фейсбуке «Сердце Техаса» (250 000 участников). «Хиллари Клинтон – ЧИСТОЕ ЗЛО. Все патриоты должны быть готовы с оружием в руках выступить на Вашингтон, если она «победит» на выборах»:

Оттуда же: «Будь готов отделиться! Дорогие техасцы! Пора сказать нет ворам из элиты… Они думают, что могут обращаться с нами как с баранами, но они ошибаются. Продажные СМИ ничего не говорят о преступлениях Киллари Говно-Клинтон» (Killary Roten Clinton). Пост вышел в октябре 2016 на правах платной рекламы.

Мысленно перенесите это на русскую почву: «Дорогие уральцы! Путин – ЧИСТОЕ ЗЛО. Все патриоты должны быть готовы выйти с оружием в руках, если это ущербное говно опять «победит» на выборах».

21 мая 2016 г. Хьюстон. Та же группа «Сердце Техаса» проводит акцию «Нет исламизации Техаса! » у местного Исламского центра:

Акцию поддерживал популярный твиттер «Одинокая техасская звезда» (50 000 подписчиков). Анонимный автор сообщал о себе, что он — «патриот Америки и Техаса» и верующий христианин. Напирал на исламскую угрозу для Америки и пиарил хэштэги #BanIslam и #FuckAllah («Запретить ислам» и «Аллах, пошел нах»).

21 марта 2017 г. Твиттер «Одинокая техасская звезда» попадает на первые полосы всех мировых СМИ со своим постом про мусульманку, якобы равнодушно проходящую мимо жертвы теракта в Лондоне, уткнувшись в мобильник. Убивают и плюют на нас, гады – смысл твита.

Потом нашли и ту мусульманку, и фотографа, и все оказалось совсем не так, но «Одинокая техасская звезда» стала звездой англоязычных соцсетей.

В паре с антиисламской «Одинокой звездой» работал сатирический твиттер «Жена джихадиста». Его задачей было — создавать мемы по высмеиванию ислама, которые потом раскручивали другие эккаунты.

Жена джихадиста, закрепленный твит: «Сегодня у нас в семье пополнение! Ахмед привел новую любимую жену Присциллу. Я теперь снова жена №2».

Еще немного Фейсбука 2016 г. Группа «Нет искусственному интеллекту» (для право-консервативых верующих избирателей). 190 000 участников. На фоне сцены из войны за независимость США лозунг: «Мы говорим НЕТ нелегальной иммиграции! Закрыть границы, пока не поздно!». И солдаты бросаются в атаку за независимость Америки.

Группа «Будь патриотом» (американским в смысле). 200 000 участников.

Июль 2016 г. В этой группе — рекламный пост: «Долой Хиллари!»

Октябрь 2016 г. Группа «Армия Иисуса»: Хиллари – это Сатана! Трамп – не святой, но он по крайне мере честный человек!.

Как вы уже догадались, все эти ребята из Техаса, жена джихадиста Ахмеда, патриоты Америки, воины Иисуса, борцы с искусственным и иным интеллектом — это путинские тролли или группы, ими созданные специально под выборы. Целью их работы была консолидация избирателей Трампа (белых американцев правого толка) на общих объектах ненависти – в диапазоне от Хиллари до ислама.

Есть такое понятие – «спецпропаганда». Обработка войск и населения противника во время войны. Тут была спецпропаганда в мирное время. На неё повелось довольно много народу в США. 200 000 американцев, вступившие в группу «Будь патриотом», и не подозревали, что на самом деле вступили в группу «Будь идиотом!» и являются объектом манипулирования со стороны зарубежной разведки.

Судя по всему, в США просто не ожидали такой наглости. Что такое Россия, чтобы влиять на внутреннюю политику Америки?

Однако это произошло. Кампания пропаганды за Трампа была проведена и по всем правилам. Помимо групп в Фейсбуке для основных избирателей Трампа, были созданы группы для обработки иных категорий населения в выгодном (для Трампа) направлении. Были группы для негров, для геев, для мусульман и т.д.

Каждой группе предлагалась своя повестка: черных убеждали бойкотировать выборы, белых правых — идти туда строем. «Жена джихадиста» развлекала белых избирателей антиисламскими шутками, но другие тролли (а может и тот же) вели группу в Фейсбуке «Объединенные мусульмане Америки» (300 тыс.чел.), где агитировали, что Трамп – ну, просто лучший выбор для мусульманина.

Вашингтон, 1 ноября 2017 г. Презентация пропаганды ГРУ на слушаниях в Конгрессе США. Пол-Конгресса – Демократическая партия, сторонники Хиллари. Лучше аргумента за новые санкции и не найти.

Вице-президент Фейсбука Колин Стретч (крайний слева) на тех же слушаниях в Конгрессе. Когда Стретч стал излагать, как Фейсбук собирает досье на пользователей для продаж адресной рекламы, его там чуть не порвали. Получалось, что можно за деньги (и небольшие) купить адресную политическую рекламу, очень точно выверенную на основе поведения пользователя, его друзей, интересов, и сделать это может кто угодно.

Впрочем, пригожинские тролли в ряде случаях спокойно раскручивались и без платной рекламы. Так, самой знаменитой мурзилкой предвыборной кампании Трампа стал твиттер @ten_gop. Такой шедевр спецпропаганлы ГРУ. Он имитировал твиттер отделения Республиканской партии США в штате Теннеси (@tn_gop). Разница была в одной букве, а тролль объявил свою страницу – «неофициальным твиттером республиканцев штата Теннеси».

Эккаунт, который выступал куда более резко, чем официальный твиттер Республиканской партии в штате, быстро вышел в топ, в максимуме на него было подписано 145 000 чел. Его постоянно ретвитили сыновья Трампа Эрик и Дональд-мл. (2 млн. подписчиков на двоих), а также другие соратники Трампа. В какой-то момент английская «Телеграф» цитировала тролля уже как официальное (!) мнение Республиканской партии в штате Теннеси (все «партийцы» сидели на Савушкина, 55).

Тролль ten_gop работал не покладая рук. Без конца атаковал Хиллари Клинтон и демократов. Когда ГРУ взломало почту Клинтон и сервер Демократической партии (весна 2016), тролль пиарил публикацию украденных писем и документов в Интернете. При этом участвовал в операции прикрытия: писал что на самом деле это ЦРУ взломало почту Клинтон, чтоб обвинить во всем русских.

11 сентября 2016 г. «Раша тудей» пиарит тролля @ten_gop. Текст твита означает примерно: «Я чувствую себя прекрасно». Люди возмущены, что больная пневмонией Клинтонша обнимается с девочкой» (речь идет о болезни Х.Клинтон в ходе предвыборной кампании, что активно использовалось против неё).

4. Альт-Райт.

В целом, потратив сравнительно небольшие деньги на рекламу и продвижение постов, англоязычный отдел фабрики троллей Пригожина успешно засрал американские соцсети затрамповской пропагандой – её увидело более 100 млн. американцев. По охвату аудитории ГРУ сработало на пятерку. А по содержанию: основные идеи этой пропаганды — вовсе не продукт каких-то мозговых центров ГРУ, как некоторые думают. Все было заимствовано в самой Америке.

Есть у них такое малоизвестное в России движение «ALT RIGHT»(Альтернативные правые, «Альт Райт»). Его лидер — Стив Бэннон, он же главный идеолог команды Трампа на выборах. Многие идеи Трампа — стена с Мексикой, борьба с «экономической агрессией» Китая, удушение Ирана — это на самом деле идеи Стива Бэннона.

Сама идеология «Альт Райт» — это коктейль из американского национализма, расизма, сексизма, отказа от политкорректности, ксено- и исламофобии. При этом в отличие от ультраправых (т.е. обычных фашистов) «Альт Райт» признают ценность демократии. «Одна нация — одна партия — один фюрер» — это не их тема. Также «Альт райт» поддерживают Израиль. Последний приводится как образец правильно организованного национального государства. Вот такое новомодное на Западе течение, которое тролли ГРУ успешно имитировали.

Ноябрь 2017 г., Нью-Йорк. Стив Бэннон выступает на ежегодном ужине ZOA (Американская сионистская организация): «Я христианский сионист и горжусь этим».

Декабрь 2018 г. Трамп про стену с Мексикой: «Правильно спроектированная и построенная стена работает… В Израиле стена [между Израилем и палестинскими территориями] на 99,9% работает. Она не будет сильно отличаться от нашей Южной стены [на южной границе с Мексикой]».

И немного про то, что Альт Райт думают про современную Россию. Стив Бэннон, из речи на международной конференции в Ватикане (июнь 2014 г.):

«Я не оправдываю Владимира Путина и клептократию, которую он представляет… Тем не менее мы, иудо-христианский Запад, должны обратить внимание на то, что он выступает в поддержку традиционализма и национализма».

В переводе на нормальный язык: Альт-Райт невысоко ставит Путина и его режим. Клептократия, власть воров. Но путинские игры в «национализм и традиционализм» им нравятся – прикольно. Позиция внутренне противоречивая: если Путин – вор, то какой он националист? Он же обкрадывает собственный народ.

На самом деле путинская Россия вообще не имеет никакого отношения к идеям Альт-Райт. Это плохо организованное и совсем не национальное государство. Где титульная нация вымирает и живет в нищете. Где проблему помойки в Балашихе решает Путин лично в прямом эфире (потому, что остальные госинституты не работают).

Где нет никакой демократии — 20 лет у власти один «фюрер» и его партия, которые управляют страной в свободное от воровства время. Какие еще стены от наплыва мигрантов? – Путин целуется взасос со среднеазиатскими ханами, это его лучшие друзья. Какая борьба с китайской агрессией в экономике? — Россия Путина — сырьевой придаток Китая. Хорошо, если с нефтью и лесом не продадут еще и территории.

ВВП США — 20 трлн. долл. (2018 г.). ВВП России – 1,6 трлн. Разница в 12 раз. По ВВП на душу – в 6 раз. Промышленный гигант и сырьевой карлик. Демократия, где Альт Райт, либералы, зеленые и прочие дерутся за избирателя — и унылая чекистская помойка с «Единой Россией» и её филиалами (КПРФ, ЛДПР и т.д.). Современное развитое государство и мракобесный Лубянский Гондурас, где в 2000-2017 гг. закрыто 26 тысяч школ за ненадобностью и освящают ракеты перед тем, как упасть.

Нет тут ничего общего, две разных планеты. Но тогда чего Путин хотел добиться, влезая в выборы на стороне Трампа? И добился ли? – А вот этому посвящена вторая, самая веселая часть доклада Мюллера: многоходовочки.

5. «Действия в чужом интересе без поручения».

Конечно, Путин влез в выборы в США в надежде на снятие санкций. Но судя по докладу Мюллера, влез он туда без внятных гарантий от команды Трампа, что это будет сделано. И даже без нормального канала связи с этой командой. То есть вся операция «Трамп-наш» была, в сущности, авантюрой. Как говорят, юристы — «действия в чужом интересе без поручения».

Согласно докладу Мюллера уже с декабря 2015 г., почти за год до выборов, начались попытки наладить неформальный (т.е. тайный) канал связи со штабом Трампа, чтобы договориться о координации. Путин предпринимал их вновь и вновь параллельно кибервойне, которую вели тролли и хакеры ГРУ. Пока те стучали по клавишам за компами, эмиссары разного вида и звания выходили на штаб Трампа, чтобы найти контакт.

Гонцы, которых Путин засылал к Трампу, варьировались от кадровых чекистов до Авена с Дерипаской. От людей из окружения младшей дочки Путина до братвы с Брайтон-бич. Мобилизовали всех.

Ближе всех к успеху был агент Дерипаска. Он купил с потрохами политтехнолога Пола Манафорта, главу штаба Трампа. Десять лет его окучивал, то ли 50, то ли 60 млн. долл. потратил. Канал был почти готов, но тут ФБР помешало. Манафорта сняли, потом посадили.

Вслед за Дерипаской угодить Путину пытался олигарх Авен (совладелец Альфа-Банка):

Позднее Авен через своего адвоката дал письменные показания для властей США, как это было (стр.145-46 доклада Мюллера). Судя по показаниям Авена , он встречается с Путиным примерно раз в три месяца. В ходе этих встреч он должен крайне внимательно слушать шефа, улавливая малейшие пожелания с его стороны. Иначе у него (у Авена) «будут проблемы».

И вот в 2016 г. шеф намекнул, что ищет выход на Трампа, но не может найти. Авен вызвался помочь через связи Альфа-Банка в Америке. Вызывался — но, правда, сделать ничего не смог.

В показаниях агента Авена самое занятное — это характер его взаимоотношений с Путиным. Авен – это вообще-то человек с 5 млрд. долл. состояния. Он поддерживал передачу власти Путину от Ельцина в 1999 г.

Наконец, Авен – это подельник Путина по афере «Сырье в обмен на продовольствие». Вся бурная деятельность Путина в рамках этой аферы по выдаче лицензий на экспорт всяким левым фирмам была на самом деле согласована с главой КВЭС России (Комитета по внешнеэкономическим связям) в правительстве в Москве. А главой КВЭС России тогда был, как вы догадались, Петр Олегович Авен.

И вот теперь этот внук латышского стрелка-чекиста с 5 млрд. долл., который помогал ставить Путина у власти в 1999 г., ползает перед этим Путиным на брюхе и шестерит в роли агента-связника. А то ведь и правда «будут проблемы».

Судя по докладу Мюллера (стр.118), такой же шестеркой у Путина является генпрокурор Чайка. Прознав, что шеф ищет выход на Трампа, прокурор тоже решил прогуться. Путем сложной комбинации, через олигарха Агаларова (партнер Трампа по конкурсам красоты) на сына Трампа вывели адвоката Наталью Весельницкую.

Это такая хабалистая тетка из Химок, которая работает у Чайки решальщицей. Но решалово у прокурорских – это одно, а общение с командой кандидата в президенты США – немного другое. Тетка-решальщица от Чайки свою миссию полностью провалила. Окружение Трампа её не восприняло.

В отличие от Весельницкой старый чекист Сергей Горьков (глава Внешэкономбанка) подошел к делу обстоятельно. В декабре 2016 г. через посольство в Вашингтоне он напросился на встречу с Кушнером – влиятельным зятем Трампа. На встречу Горьков пришел с картиной и пакетом земли из еврейского местечка в Белоруссии, откуда родом предки Кушнера. После такого начала, призванного расположить к себе объект разработки, Горьков заявил, что дружен с Путиным и предложил себя как прямой выход на него (стр. 162 доклада Мюллера).

Джаред Кушнер – внук партизанки Раи Кушнер из г.Новогрудок (Зап. Белоруссия). В лесу, в партизанском отряде им. Калинина, она и познакомилась с его дедом. Однако развести потомственного партизана Кушнера Горькову не удалось. Кушнер забрал пакет, картину, ничего конкретного не сказал и выпроводил гостя.

Путинский друг чекист Горьков. Глава Внешэкономбанка России в 2015-18 гг. По заданию шефа окучивал зятя Трампа в период выборов в Америке. Вербовка не удалась.

Зять Кушнер, Иванка и внуки Трампа. Кушнер был одной из ключевых фигур в предвыборном штабе Трампа. Позднее его влияние еще усилилось. В 2017 г., через полгода как Трамп стал президентом, в его команде произошел раскол: Кушнер поругался со Стивом Бэнноном (который Альт-Райт). Они с Иванкой добились, чтоб Бэннона убрали из администрации. Главный идеолог Трампа ушел в отставку. Партизаны победили фашистов.

Стива Бэннона и его окружение , кстати, в Москве тоже пытались использовать для выхода на Трампа. В данном случае пошли в дело коммерческие связи младшей дочери Путина (банкир Кирилл Дмитриев). Дмитриев – муж Натальи Поповой, лучшей подруги Кати Путиной. Эта же Наталья Попова работает замом у Кати в фонде-кормушке «Иннопрактика», куда крупнейшие госкомпании скидываются дочке Путина на жизнь.

Так вот еще в 2011 г. Катя попросила папу устроить на работу мужа её лучшей подруги — молодого банкира Кирилла Дмитриева. И папа помог. Сделал его главой Российского фонда прямых инвестиций (РПИФ), где 10 млрд. долл. государственных денег. Деньги большие, ответственность. Не каждый справится. А вот муж лучшей подруги младшей дочки – самое оно.

Так вот этому Кириллу Дмитриеву тоже дали задание выйти на команду Трампа для установления канала связи.

Поскольку госфонд РПФ инвестирует большие деньги в экономику ОАЭ, у Дмитриева были связи среди местной знати. Через эмира Абу-Даби ему устроили встречу с Эриком Принсом. Это основатель легендарной американской ЧВК «Блэквотер». После серии скандалов в 2000-е с военными преступлениями в Ираке, убийствами всяких джихадистов на подряде у ЦРУ, Эрик Принс покинул «Блэквотер» и ныне живет в ОАЭ. Там у него новая ЧВК на службе у шейхов. При этом бывший спецназовец Эрик Принс — это тоже Альт-Райт и хорошо знаком со Стивом Бэнноном.

Дмитриев попросил устроить ему встречу с Принсом с целью организации неформального канала связи Путин-Трамп (стр. 146 доклада Мюллера). Встреча прошла в условиях секретности на Сейшелах в январе 2017 г. Однако конспирация оказалась напрасной – электронные и прочие коммуникации Принса благополучно прослушивались и просматривались из Америки. Встреча не дала ожидаемого результата, а Принса потом еще долго полоскали в СМИ, тягали на допросы на тему, как он Родину продал и т.п.

6. «Эти люди хуже, чем проститутки».

Попытки Путина наладить канал связи длились больше года. Как правило, это была импровизация на ходу, порученная не лучшим исполнителям, которые сами все проваливали. В тех редких случаях, когда канал связи все-таки удавалось наладить или было подозрение, что он налажен (например, Пол Манафорт, купленный Дерипаской; помощник Трампа Картер Пейдж, посетивший Москву летом 2016 г. и др.), странным образом появлялось ФБР.

У объекта вербовки начинались проблемы, данные оперативной разработки вскоре попадали в СМИ, а также в Лондон — фирме Кристофера Стила.

Контора Стила – это веселая компания ветеранов русского отдела МИ-6 ( Стил, Миллер, Скрипаль и др.), которые работали в связке с ФБР. С июня 2016 они выпускали многосерийный опус под названием «Досье Стила» — скандальное досье на Трампа про то, как он продался русским, жулик, нарцисс и извращенец. Досье выходило в течение полугода, поэтапно, глава за главой, а сотрудники штаба Трампа, упомянутые в нем — один за одним отправлялись в отставку (а иногда – и за решетку).

Так контрразведка ФБР неплохо подняла тиражи анти-трамповских СМИ (таких скандальных выборов в Америке давно не было), а заодно эффективно зачистила штаб Трампа от тех, кто был на подозрении.

Работа фирмы Стила вызвала крайнее раздражение у Путина. 17 января 2017 г. в Кремле перед камерами Путин публично обрушился на авторов досье Стила, сказав, что они «хуже чем проститутки» и т.д. Действительно творческий коллектив фирмы Стила здорово подпортил Путину и ГРУ операцию «Трамп-наш».

После чего Сергея Скрипаля, который был соавтором досье Стила, пытались убить агенты ГРУ изощренным варварским способом – применив химическое оружие в центре Англии.

7. «Все необходимое финансирование мы получаем из России».

Итак, комиссия Мюллера доказала, что путинские спецслужбы вмешались в выборы 2016 г., но НЕ смогла доказать сговор – наличие тайного канала связи Трамп-Путин. То есть такой канал пытались наладить, но по разным причинам это не получилось.

В связи с этим возникает вопрос: скандал «Трамп-Россия» на этом завершен? Тема закрыта или продолжение следует? — Тема не закрыта, конечно. И не исключено, что самое интересное – впереди. Ведь Мюллер ограничил свое расследование периодом 2015-17 гг. Когда Трамп уйдет от власти, а может и раньше, неизбежно начнут копать другой период — как минимум, с его банкротства в 2004 году, после чего разрушенный бизнес Трампа чудесным образом воскрес на неких «русских деньгах».

У миллиардера Трампа много лет было два основных бизнеса: строительство элитных офисно-жилых комплексов («башни Трампа») и плюс сеть отелей и казино. За прошедшие 30 лет разные компании из империи Трампа несколько раз признавались банкротами в США, за что Трамп заслужил кличку «король долгов».

Самые масштабные проблемы у него были в 2004 г., когда сеть казино и отелей Трампа обанкротилась с долгами 1,8 млрд. долл. C трудом Трампу удалось договориться с банками, чтоб не покинуть бизнес. Однако в 2009 г. эта же сеть и казино и отелей обанкротилась вновь, теперь с долгами 1,2 млрд.

В итоге событий 2004-2009 гг. Трамп утратил контроль над своими отелями и казино. Осталась только вывеска. Их владелец теперь – миллиардер Карл Икан, финансист с Уолл-Стрит. Кроме того, проблемы в сети отелей и казино перекинулись и на чисто строительный бизнес Трампа. Банки стали отказывать ему в кредите. Для постройки элитных башен нужны были кредиты, а кто ж их даст «королю долгов», если он еще и «король банкротов»? Но, тем не менее, Трамп где-то нашел деньги и продолжал строить свои башни и в 2000-е гг.

«Мы не рассчитываем на американские банки. Все необходимое финансирование мы получаем из России» (Эрик Трамп, сын Д.Трампа. Из беседы с журналистом Джеймсом Додсоном в 2014 г.)

Что это были за таинственные русские деньги, которые спасли азартного игрока Трампа от краха? Следы этих денег ведут вот сюда: веселый райончик в Бруклине, который называется Брайтон-Бич.

Связи Трампа с местной братвой из числа советских эмигрантов насчитывают более 30 лет, с начала 1980-х гг. Именно эти ребята обеспечили ему то самое «финансирование из России». Например, самый масштабный проект Трампа 2000-гг. – это башня «Трамп Сохо» в Нью-Йорке стоимостью полмиллиарда долларов. Деньги на неё дали вот эти два человека: Тамир Сапир (Теймураз Сепиашвили) и Феликс Сатер (Феликс Шеферовский).

Строительство «Трамп Сохо» полностью оплатили фирмы «Сапир организейшн» (Тамир Сапир) и «Байрок Групп» (инвестфонд под управлением Ф.Сатера). Трамп получил 18 % в проекте за использование своего имени и услуги по управлению. А стройку оплатили мутные инвесторы с Брайтон Бич.

Причем один из них (Сатер) не просто давал деньги, а даже числился у Трампа советником на общественных началах, т.е. помогал ему управлять бизнесом. Знаменитая визитка Феликса Сатера образца 2010 г.: «Феликс Сатер. Старший советник Дональда Трампа».

8. Из жизни лавочников.

Происхождение денег у партнеров Трампа Сапира и Сатера окутано тайной. Оба приехали в США в 1970-х гг., оба сменили имена на американский лад. Оба в 1990-е занимались всякими мутными делами: Сапир – нефтью, Сатер – оружием (вместе с ГРУ) и биржевыми аферами (вместе с семьей Дженовезе).

И оба в начале 2000-х чудесным образом оказались во главе коммерческих структур, где лежали миллиарды долларов неясного происхождения, предназначенные для вложений в американскую недвижимость. Структур больше похожих на общаки. Из которых средства пошли в том числе на проекты Трампа.

Что это за люди, которые помогли Трампу материально? До распада СССР грузинский еврей Тамир Сапир был лавочником на Брайтоне, держал магазинчик с электроникой. В 1990-е резко стал торговать нефтепродуктами московского НПЗ. Он фактически контролировал этот завод, пока в конце 90-х его оттуда не выжили Лужков и компания. Уйдя с МНПЗ, он стал скупать недвижимость в центре Нью-Йорка.

Как объяснял сам Сапир, все дело было в … разнице напряжения в сети в США и в России. Там 127 вольт, у нас – 220.

Советский чиновник, чекист, о чем он думал, попав в консульство СССР в Нью-Йорке или в советское представительство в ООН? – Правильно, затариться барахлом, особенно электроникой. А тут лавка, где продают вещи под нестандартное для Америки напряжение. В этой лавке еще в советские времена Сапир познакомился с массой интересных людей. От чекистов из окружения Шеварнадзе (министр иностранных дел при Горбачеве) до высоких чинов из нефтяной промышленности СССР.

Сергей Грибков. «В лавке». 1882 г. Прекрасная картина 19 века. Ростовский областной музей изобразительных искусств. Замените хозяина лавки на Тамира Сапира, а красну девицу – на Николая Лемаева (министр нефтехимической промышленности СССР в 1985-89 гг.), и вы поймете, как Сапир сделал свой первый миллион.

До 1987 г. в СССР была госмонополия внешней торговли. До 1987 г. министру в лавке у Сапира делать было нечего, ну разве что купить себе телевизор или магнитолу. Однако в 1987 г. при Горбачеве были введены послабления — появились частные СП (совместные предприятия с иностранцами) с правом экспорта товаров за рубеж.

Для понимающих людей это был Клондайк. Позарез были нужны только посредники на Западе, кто б смог быстро найти покупателей на сырье, которое стоило копейки по советским внутренним ценам. Порой совершенно случайные, но предприимчивые люди, кто смог вовремя оказаться в нужном месте, на глазах делали состояния. Министр предложил ушлому лавочнику гешефт – найти покупателя на 50 000 тонн карбамида с одного из советских заводов. Сапир быстро смекнул и нашел. Утром они с Лемаевым проснулись миллионерами.

«В брайтонской лавке». Конец 20 в. Тамир Сапир предлагает министру СССР продать карбамид в Америку. Государственный Русский музей путинизма (будет открыт после свержения режима).

Слева от этой картины будет висеть полотно «Путин и Авен договариваются об афере «Сырье в обмен на продовольствие». А справа — скульптура «Сечин, отжимающий «Юкос» у Ходора».

Сапир просидел на потоках Московского нефтеперерабатывающего завода до конца 1990-х гг. Ушли его со скандалом. Сапира обвиняли в том, что он разграбил оборотные средства завода, опутал его кабальными сделками, долгами и проч. Понятно, что сами эти лужковцы были не лучше, но Сапиру пришлось подвинуться. Впрочем, горевал он не долго.

«Он [Тамир Сапир] сделал деньги, когда был развал СССР. Правдами или неправдами, украл — не украл, но он нажил денег и вложил в нью-йоркскую недвижимость. Когда он вместе с нами покупал здания за 300 млн. долл. — вопрос «грязные деньги или нет»… — ну, раньше вон Рузвельты тоже делали деньги на опиуме в Китае…»(Феликс Сатер о своем компаньоне Тамире Сапире, из интервью журналу «Нью-Йоркер» 6.10.2018 г.).

Конечно, хорошо, что Феликс Сатер вспомнил, как Уоррен Делано, дедушка Франклина Рузвельта, поставлял опиум в Китай в 19 веке. Но хотелось бы поподробнее про его друга Сапира. Какой опиум и куда он поставлял? Откуда появились миллиарды долларов в «Сапир организаейшн» в начале 2000-х гг.? Вряд ли это деньги только его, наворованные на МНПЗ, тем более, что его оттуда выжили.

Тамир Сапир.Самый богатый грузинский еврей в мире. В 2014 г. умер в возрасте 67 лет, унеся свои тайны в могилу. А его бизнес (по держанию общака) перешел к сыну.

9. «Наш мальчик может стать президентом».

Компаньон Тамира Сапира по бизнесу Феликс Сатер – личность не менее занятная. Это уже человек из чисто бандитской среды. Приехал на Брайтон в 1974 г. в 8-летнем возрасте. Его отец – уголовный авторитет Миша Шеферовский по кличке «Черепица». Попав в Америку, папа пошел работать по специальности (рэкет). Примкнул к бригаде легегендарного Евсея Агрона.

Евсей Агрон (вор в законе Евсей Ленинградский) — основатель брайтонской мафии. Прибыл в США в 1976 г. Начинал с рэкета. Потом героин, потом бензин. Один из соратников Евсея, Давид Богатин, в начале 1980-х придумал схему по уклонению от американских акцизов на топливо с помощью фирм-однодневок, которые они регистрировали на эмигрантов. Бизнес оказался настолько прибыльным, что вскоре стал приносить братве сотни миллионов долларов.

Правда, приходилось делиться. ОПГ Евсея смогла работать в Америке только потому, что пристроилась младшим партнером к Коза-Ностре. Весь бензиновый и героиновый бизнес Евсея был обложен «налогом» в пользу итальянцев.

Нью-Йорк, Брайтон-Бич. Ночной клуб «Эль Карибе». Здесь была штаб-квартира бригады Евсея.

В это клубе регулярно тусили сам Евсей и его соратники: Биба (Борис Найфельд), Фима (Фима Шустерман), Черепица (отец Ф.Сатера), Давид Богатин и другие бандиты.

Владельцем клуба был Мортон Левин – нью-йорский еврей, по основной профессии — доктор, перебравшийся в Америку из Польши после Холокоста. По основной работе доктор Левин был хорошо знаком с Коза-Нострой, много лет лечил представителей семьи Лучезе.

Именно с Лучезе состоял в особо близких отношениях вор Евсей. Когда его убили в разборках в 1985 г. (это сделали бандиты из конкурирующей бригады Бориса Гольдберга) Лучезе отомстили за своего подопечного. Исполнитель убийства Евсея бандит Владимир Резников (Вадик Резник) был расстрелян итальянцами средь бела дня там же на Брайтоне.

Ну а пока Евсей был жив, гулял с братвой в «Эль Карибе». За взрослыми тянулось молодое поколение. Владелец клуба, семейный доктор семьи Лучезе Мортон Левин, не имел своих детей. Но у него был любимый племянник, который был ему как сын. Племянник-подросток тоже приходил в клуб, смотрел на тусовки братвы, дружил с детьми брайтонских авторитетов. Дети образовали свою тусовку параллельно взрослым.

Лучшим другом племянника на районе стал уже знакомый нам Феликс Сатер (сын Черепицы), а лучшей подругой (впоследствии женой) — Лора Шустерман (дочка авторитета Фимы Шустермана). Ну а звали племянника Майкл Коэн.

Это личный юрист и решальщик Трампа, который работал у него с 2006 г. На работу к Трампу его устроил тесть – уголовный авторитет Фима Шустерман. Криминальные доходы мало получить — надо отмыть и спрятать. Брайтонские бандиты (Давид Богатин, Фима Шустерман) регулярно брали у Трампа оптом элитные квартиры для вложения средств общака. Ну а тут еще и зять – молодой адвокат, чего б не помочь с работой. Так в близком окружении Трампа появился решала с Брайтон-Бич, с прямым выходом на верхушку русской мафии в Америке.

Но и это еще не все. Наряду с Коэном в окружение Трампа вошел его друг детства Феликс Сатер (Шеферовский):

Причем, если Коэна к Трампу привел Фима, то Сатер, судя по всему, познакомился с ним еще раньше, по каким-то другим каналам. Во всяком случае, сам Сатер датировал свое знакомство с Трампом 1996 годом — якобы он снял офис в башне Трампа в Нью-Йорке и по случаю подружился с хозяином здания. Так оно или нет, проверить сложно, но факт остается фактом: в 2000-х гг. в окружение Трампа вошли люди из брайтонской мафиозной тусовки: одни в качестве ключевых инвесторов (Сатер. Сапир), другой – как решальщик, исполнитель деликатных поручений.

Знаменитое письмо Сатера Коэну по электронной почте от 3 ноября 2015 г., которое обошло все американские СМИ: «Дружище, наш мальчик может стать президентом. И мы можем устроить это. Я подтяну всю путинскую команду под это дело и мы будем управлять процессом».

«Мальчик», конечно, стал президентом, но откуда у Сатера, сына авторитета Черепицы с Брайтон-Бич, такие связи в Кремле?

10.Черепица-младший.

Бригада Евсея распалась к началу 90-х гг. Евсея убили, его преемник Марат Балагула в 1989 г. сел в тюрьму надолго благодаря усилиям ФБР. Новый босс Борис Найфельд (Биба) под нажимом ФБР сбежал в Европу, в Антверпен, откуда рулил поставками наркоты в США. Но потом тоже был выдан ФБР и отправился на нары.

Остатки бригады Евсея, кого не убили и не посадили, пристроились кто куда. Многие примкнули к восходящей звезде мировой преступности 90-х гг. — Семену Могилевичу по кличке «Сева»:

Это один из основателей солнцевской ОПГ в Москве. У солнцевских Сева отвечал за международные связи, создав свою преступную сеть, которую ФБР назвало ОСМ – «Организация Семена Могилевича» (SMO в англоязычном варианте). ОСМ орудовала в Европе и Америке, являясь своего рода «международным филиалом» солнцевской группировки. А главным занятием организации Могилевича стала торговля оружием, которого остались горы после СССР.

Ориентировка на Могилевича на сайте ФБР в начале 2000–х гг. Входит в топ-10 наиболее разыскиваемых лиц (на самом деле Сева уже 20 лет вполне открыто живет в Москве под крылом у Путина).

Очень многие брайтонские бандиты и жулики в 1990-е гг. пошли к Могилевичу, став по сути брайтонско-солнцевской братвой. И по случаю оказалось, что папа Феликса Сатера — Михаил Шеферовский, это старый знакомый Севы еще с советских времен. Эти связи Черепицы-старшего на самом верху российской оргпреступности немало помогли его сыну Феликсу.

В 1991 г., когда распался СССР, и начался расцвет солнцевской и прочей братвы в России, Феликсу Сатеру было 25 лет. В 90-е он сначала отсидел срок за хулиганку (изуродовал человека в пьяной драке, ударив в лицо «звездочкой» — битой бутылкой). Потом братва купила ему брокерскую фирму на бирже в Нью-Йорке.

Там Сатер проворачивал аферы в интересах русской и итальянской мафии (семьи Дженовезе). По-английски это называется схемы «Памп энд Дамп» (надуй и слей). Брокерская фирма Сатера скупала бросовые акции, искусственно вздувала цены на них и впаривала лохам. После чего курс падал, а деньги перемещались в карманы мафии.

На биржевых аферах в 1993-96 гг. Сатер заработал первые большие деньги. Около 40 млн долл. по данным ФБР. А в 1997 г. его биография сделала еще один зигзаг: Сатер занялся торговлей оружием. Некие влиятельные люди в Москве открыли ему доступ к российским арсеналам.

Друг Сатера Сальваторе Лауриа (они вместе работали на бирже, а потом по оружейным сделкам) описывал их бизнес так:

«Мы контактировали с разными странами и криминальными организациями, предлагая им все: от ракет до автоматов и миллионов единиц боеприпасов… Мы превратились в парней, который продавали корабли с оружием арабам и всяким мусульманам, в Ирак. Ливию, странам — врагам Америки».

11.Двойной агент.

В Москве у Сатера был партнер – высокопоставленный офицер ГРУ, который помогал американцам открывать двери в нужные кабинеты. Сатера потом не раз пытали журналисты про его московские дела 90-х. Он категорически отрицал, что вошел в бизнес по торговле оружием благодаря связям своего папы с Могилевичем и солнцевской ОПГ. Мол, просто приехал в Москву и познакомился в кабаке с генералом ГРУ. Выпили, закусили, и генерал начал продавать Сатеру оружие.

Генерала ГРУ звали Шмыков Евгений Павлович:

Большой специалист по Афганистану и Ближнему Востоку.

Афганистан, 1998 г. Шмыков и известный полевой командир Ахмад Шах Масуд.

Именно генерал Шмыков стал партнером Сатера в торговле оружием. Поскольку генерал Шмыков до сих пор жив, живет в России и при погонах, то, как вы понимаете, все, что он продавал Сатеру в 90-е – он делал с санкции руководства.

Но это еще не все. Ведя бизнес со Шмыковым, Сатер одновременно стал сотрудничать с РУМО (Разведывательное управление Минобороны США). Это военная разведка США, контора аналогичная ГРУ.

Сам Сатер утверждал, что мотивом были его «патриотические убеждения» как гражданина США. Но скорее всего, причины были прозаичнее. В 1997-98 гг. ФБР активно взялось за его старые дела на бирже, все аферы были разоблачены, и выбор у Сатера был небогат: стучи или сядешь. В Москве куратором Сатера от американских спецслужб стал вот этот человек: Милтон Блэйн, официально – бизнесмен, торговец оружием, а по совместительству — агент РУМО.

У Блэйна был хороший бюджет на Россию. Первым заданием для Сатера он поставил купить у русских образцы или хотя бы документацию к ракете X-31 для подавления радаров (заказ был от компании «Боинг», производившей аналогичные изделия). Также Блэйн был готов платить за любую интересную информацию, которую Сатер мог узнать у Шмыкова.

Что касается ГРУ, там были явно вполне в курсе работы Сатера на две стороны. И использовали шустрого брайтонского эмигранта как канал связи в коммерческих целях. Вскоре генерал Шмыков начал продавать Сатеру не только партии оружия, но и информацию, интересную для США. Например, о лагерях исламистов в Афганистане, по которым затем наносили удары американские ВВС.

Доходило до курьезов. Однажды Шмыков сообщил Сатеру, что ГРУ знает местонахождение Бен Ладена в Афганистане и готово выслать отряд из 50 наемников, чтобы замочить врага Америки №1. Цена вопроса — миллион долларов. Каждому. Сделка не состоялась, т.к. американцы были готовы дать только 5 млн., а не 50.

12.Фонд-общак.

Сатер активно торговал оружием примерно с 1997 по 2002 г. А в 2002 в его судьбе происходит очередной крутой поворот: он завязывает с оружием и внезапно оказывается во главе инвестиционного фонда «Байрок», куда неизвестные вкладчики из бывшего СССР заводят 2,5 млрд. долл. на покупку недвижимости в США.

В качестве управляющего этим таинственным фондом Сатер, по его словам, принял участие в строительстве минимум пяти (!) башен Трампа в разных местах. Еще одну они собирались построить в Москве. Сатер активно проталкивал этот проект в конце 2015 г., когда Трамп уже был кандидатом в президенты. В Москве проект лоббировал Шмыков. Заодно это был повод наладить канал связи, который так искали в Кремле.

Два ветерана шпионско-мафиозной тусовки, работающие в паре еще с 90-х гг., вызвались «послужить Родине» и себя не забыть.

В какой-то момент Сатер на той стороне океана почти согласовал поездку Трампа в Москву по поводу башни. Он получил копии паспортов Трампа и Майкла Коэна для получения виз (стр.76 доклада Мюллера). Приглашение на визу должен был дать банк ВТБ. Но Трамп в последний момент отменил визит. Шла предвыборная кампания, ему было не до башен в Москве.

Самым интересным вопросом в этой истории является, безусловно, происхождение денег, которые Сатер подгонял Трампу в его проекты в течение многих лет. Откуда эти миллиарды?

«Я никогда до конца не понимал, кто же хозяин «Байрок» (Дональд Трамп, из показаний на суде в 2011 г.). Что, впрочем, не мешало ему брать у них деньги.

Бывший финансовый директор «Байрока» американец Джоди Крисс в 2010-18 гг. судился со своим бывшим работодателем по поводу невыплаченных гонораров. На суде он заявил, что «Байрок» — это был просто общак русской мафии под управлением Сатера. Из этого общака и была профинансирована башня «Трамп Сохо» в 2006-2008 гг.

Кроме того, как утверждал Джоди Крисс, часть денег в мафиозном фонде-общаке «Байрок» принадлежала Путину и его окружению. Путинские деньги заводили в «Байрок» аккуратно, окольным путем, через банки маленькой северной страны Исландии. Об этом же, кстати, говорил когда-то Березовский. В 2009 г. в интервью английскому каналу «Cкай ТВ» Березовский заявил: «Если вы хотите посмотреть, где Путин и его дружки отмывают деньги, лучший пример это – Исландия».

Суд Джоди Крисса с «Байроком» кончился мировым соглашением в 2018 г. Стороны решили не развивать глубже тему мафиозных денег в проектах Трампа.

Джоди Крисс. Финансовый директор мафиозного фонда «Байрок».

Таким образом, если кратко — Трампа спасли от банкротства деньги из путинских мафиозных общаков. И одной из главных тем скандала Трамп-Россия является возможный компромат, который есть на Трампа в Кремле по тем мутным сделкам 2000-х гг. Эта линия расследования в США активно продолжается. Сатера тягают на многочасовые допросы в Комитет по разведке Конгресса. Так что тема «Трамп и братва» далеко не закрыта. Пожелаем им удачи в этом благородном деле.

13.Эпилог. Братки и чепиги.

В феврале 2019 г. ФСБ с большой помпой осуществила разгром таганской ОПГ в Москве. Информацию передали в СМИ, со всеми подробностями, чтоб создать побольше шума. Таганская ОПГ — это банда, которая насчитывала более 100 чел. И успешно работала все годы правления Путина. Занимались, они, в основном, убийствами и входили в клан Таро (вор в закон Тариел Ониани). Таганские убили Япончика, его казначея Шабтая Калмановича, убили деда Хасана и многих других.

Главарем банды был бандит Игорь Жирноклеев по кличке «Жирный», за финансово-экономическую часть отвечал бандит Григорий Рабинович по кличке «Гриша Таганский». Так вот главарь банды Жирный оказался…подполковником ГРУ, а свой арсенал таганская ОПГ хранила на территории Центра спецназначения ГРУ в Кубинке (он же объект Кубинка-2 или просто «Куба»). О себе Жирный так и говорил приближенным: «Я – бандит в погонах».

Понятно, что внезапное разоблачение таганской ОПГ при ГРУ – это часть межклановой свары в путинских спецслужбах, которая идет еще с 2015 г., с дела полковника Захарченко. Сдают ребята друга друга вместе с потрохами и с общаками. Ну и пусть сдают, кормовая база сужается, а у них там общаки на уровне начальников отделов – у кого 8 миллиардов (полковник Захарченко), у кого 12 (полковник Черкалин).

Но я сейчас не об этом. Я вообще о модели функционирования российской оргпреступности. Это просто какой-то… позор.

Есть такой брайтонский авторитет – Леонид Ройтман (Лёня Длинный). В 90-е — член бригады киллеров, которая работала на Могилевича (солнцевская ОПГ). Дейстовала эта бригада на территории трех стран — США, России и Украины.

По словам Ройтмана, их крышевало ФСБ, а для солнцевских киллеров проводились даже «курсы обучения» на базах ФСБ под Москвой. «Курсы» организовывал авторитет Андрей Скоч («Скотч»), который отвечал за силовой блок в солнцевской ОПГ:

«Наши киллеры ездили на тренировки к Скочу при ФСБ. В спортивные городки специальные, где они проходили рукопашный бой, минирование их тренировали. Как расчленять человека, как сжигать человека, как закапывать его правильно» (из интервью Л.Ройтмана изданию «The Insider», март 2019 г.).

По словам Ройтмана, при Ельцине солнцевские платили Ковалеву (директор ФСБ в 1996-98 гг.), а при Путине – Патрушеву. Глубокая реформа.

Николай Патрушев. Питерский чекист. Куратор спецслужб у Путина (и держатель их общака). Обогатил русский язык выражением «Рязанский сахар» (утверждал, что гексоген в жилой дом в Рязани в сентябре 1999 заложили в порядке «учений ФСБ» и вообще «там был сахар»). Автор идеи о том, что сотрудники ФСБ времен Путина – это «новые дворяне». 3 ноября 2005 г. решением Великой Княгини Марии Романовой Патрушев и все его потомство объявлены «потомственными дворянами» (князья Лубянские-Гексогеновые).

Авторитет Скотч, солнцевская ОПГ. Заслуженный тренер по самбо и дзюдо. Миллиардер, депутат Госдумы, владелец (вместе с Усмановым) богатств Курской магнитной аномалии — рудников и комбинатов Курска и Белгорода. Специалист, как правильно сжигать и расчленять. Задолженности по взносам в общак не имеет.

Авторитет Леня Длинный. Начинал киллером. Работал на солнцевских — Скотч, Могилевич. В настоящее время, после отсидки в американской тюрьме, отошел от активного бандитизма. Периодически дает интервью журналистам, где пускается в воспоминания о лихих 90-х: кто кого крышевал, заказывал и трупы на фарш в рыбном цеху пускал. И как их этому ФСБ обучало.

Но оставим солнцевских. Помимо них в России есть еще вторая крупнейшая ОПГ – измайловская. Про них писал еще покойный Литвиненко. В 1990-е он служил в УРПО ФСБ (управление по разработке лидеров преступных объединений). Литвиненко в красках вспоминал, как их управление крышевало измайловскую ОПГ, а также банды узбеков – поставщиков героина в Россию. Они там до такой степени срослись, что выезжали на стрелки вместе, совместно организовывали убийства, генералы вкладывали личные деньги в партии героина.

О том же говорил Джалол Хайдаров, бизнесмен и бывший член измайловской ОПГ, сбежавший на Запад в 2000 г. Измайловская ОПГ крышевалась ФСБ, генералы и полковники приезжали в штаб-квартиру бандитов на Плющихе, где планировали преступления и рейдерские захваты. В сходках участвовали высшие чины ФСБ и МВД, уголовники, а также Дерипаска, чей офис был в том же особняке этажом выше.

При Путине ничего принципиально не изменилось. Измайловскую ОПГ при нем крышуют ГРУ и ЦСН ФСБ (спецназ ФСБ, базируется в Балашихе). Глубокая реформа.

Москва, 22 октября 2008 г. Концерт в Кремле «Служить России!». Спонсор – измайловская ОПГ (фонд «Анастасиос»). Слева направо: Юрий Гаранин (один из лидеров измайловской ОПГ), генерал Владимир Подольский (командир спецназа «Вымпел» ЦСН ФСБ), генерал Дмитрий Черепанов (командир спецназа «Витязь» МВД), генерал Владимир Штаненко (спецназ ФСИН «Факел»).

Надо ли удивляться, что в таком государстве «новых дворян» (т.е. чекистов и уголовников) и внешняя политика ведется соответствующая. Силами сатеров, шмыковых, дерипасок и других героев операции «Трамп-наш». Каков поп – таков и приход.

Источник: argumentua

Смешко: Москва робить усе можливе, аби поглибити розкол у нашій державі

Чи потрібні мирні переговори із Путіним? Чи дасть результати розведення сторін у Станиці Луганській? Чи правильним було скасування військового параду? В якому напрямку має розвиватися реформа армії?

Ці запитання Укрінформ поставив голові партії «Сила і честь», першому військовому аташе незалежної України в США та Швейцарії, одному з перших очільників військової розвідки України Ігорю Смешку.

– Президент Зеленський першим зателефонував Володимиру Путіну. Багато хто з українських журналістів, експертів розкритикували такий крок глави держави: мовляв, недосвідчений у державних справах, він не мав проводити прямі перемовини із Путіним. Чи варто було виходити на контакт із російським лідером, тим паче, що сторони так і не дійшли згоди по багатьом питанням?

– Україна перебуває у стані неоголошеної війни. Частина наших територій окупована. Наші моряки незаконно, в порушення міжнародного законодавства перебувають за ґратами. Чи потрібно нам очікувати, поки до нас звернеться агресор із мирною пропозицією? Ми ж з вами розуміємо, що цього не відбудеться. Тому такий крок президента Зеленського є зрозумілим та прагматичним.

Не варто критикувати главу держави за те, що він виконує свій прямий конституційний обов’язок – проводить перемовини із президентом іноземної держави та намагається дійти згоди щодо мирного врегулювання воєнного конфлікту.

Щоправда, питання залишається відкритим: якою ціною? Росія – і так склалося історично – розуміє тільки мову сили. Вона поважає лише ті держави, які здатні чинити тиск та опір її агресивній політиці. Саме тому ми маємо зрозуміти: нам не потрібен мир за будь-яку ціну. Ми мусимо досягнути миру не шляхом капітуляції, а шляхом перемоги.

Водночас не слід спекулювати стосовно питання досвідченості чи недосвідченості президента. Сподіваюся, що перед цими перемовинами глава держави дотримався процедури: зібрав дані, що зазвичай в таких випадках надають відповідні спеціальні служби, розвідка та інші компетентні державні інституції. Думаю, що перед розмовою із президентом РФ Путіним президент Зеленський провів такі консультації: отримав відповідні документи про можливі ризики та ухвалив обґрунтоване та консолідоване рішення щодо проведення такої розмови. Це – загальносвітова практика. Інша справа, що деякі з ініціатив, які вже пропонує Володимир Зеленський, залишаться без відповіді наших західних партнерів. І цим, до речі, вміло користається Росія.

– Що ви зараз маєте на увазі?

– Як ви знаєте, відбуваються спроби перезавантаження Нормандського формату. За довгий час нарешті у Парижі відбулася зустріч радників лідерів нормандської четвірки. Це – позитивний сигнал.

Проте лунають сигнали від наших західних партнерів, що цей формат не буде розширений за рахунок Сполучених Штатів та Великої Британії. Представниця Держдепартаменту США зазначила: зміна переговорних форматів не змінить позиції Росії, яка перешкоджає імплементації «Мінська».

Вашингтон уже сфокусований на своїй майбутній президентській виборчій кампанії, Велика Британія обирає свого нового прем’єра. Німеччина (яка від самого початку не хотіла бачити Сполучені Штати у Нормандському форматі) та Франція, здається, втомлюються від протиборства з Росією. Нині вони, розуміючи, що Росія не збирається іти на поступки, намагаються в односторонньому порядку зняти санкційну політику, що доводять останні події у ПАРЄ. Новими очільниками ключових інституцій Європейського Союзу вперше за довгий період часу стали представники виключно тих країн, які географічно розташовані напрочуд далеко від України. Їм далека українська тематика. І це все розуміє Росія. Більше того, вона цим користається.

– Як саме?

– Москва формально погоджується із позицією президента Зеленського, а президент Путін каже, що він не проти провести будь-які перемовини. Але насправді у Кремлі розуміють: розширення формату не відбудеться, бо Захід сам – не без допомоги Росії – переживає непрості часи. Фактично він перебуває у стані розладу. Україна, на жаль, уже не на першому місці серед тем обговорення.

Керівництву Російської Федерації не потрібні переговори за модернізованими старими форматами. Воно хоче, аби Україна залишилася з Росією сам на сам. І саме тому Москва робить усе можливе, аби поглибити розкол у нашій державі, лишити її керованості.

– Тому ви говорите про необхідність повернення до Будапештського формату?

– Так. Це – єдина можлива опція у нинішній ситуації. Ніхто так не зміцнював обороноздатності США, як Україна, ліквідувавши третій за потужністю у світі ядерний арсенал. Я ставлю питання: чому наш уряд досі не звернувся офіційно до усіх країн-підписантів із вимогою провести термінові консультації із цього приводу? До речі, Китай був найпершою державою, яка за декілька годин до підписання Будапештського меморандуму через своє офіційне інформаційне агентство надала нам гарантії безпеки. Чи ми звернулися до Пекіна? Ні. Чому протягом п’яти років цей процес блокується? Хто за цим стоїть? Кому це вигідно? Чи не Росії?

– Однак деякі політики та експерти стверджують, що Будапештський формат є недієвим інструментом.

– Люди, які переконують суспільство, що цей формат є чимось нездійсненним чи недієвим, або не розуміються в темі, або є провокаторами, які працюють на країну-агресора.

Будапештський меморандум – на відміну від «Мінська» – визначає сферу відповідальності сторін-підписантів. Усі країни, що приєдналися до нього, несуть міжнародну відповідальність за його виконання.

У Віденській Конвенції від 1969 року вказано: будь-який документ, підписаний главою держави чи міністром закордонних справ, вважається міжнародним договором, попри внутрішню процедуру ратифікації. Більше того, там також зазначається: якщо будь-яка зі сторін у міжнародних відносинах надала певні послуги, вона має право вимагати компенсації за їх надання.

А тепер давайте поглянемо на Мінські домовленості. Чи є під ними офіційний підпис російської сторони? Ні, немає. Чи ратифікувала цей документ Держдума Російської Федерації? Тих, хто підписував цей документ із числа представників незаконних збройних формувань, уже немає в живих. Чи визначені у цих домовленостях чіткі часові рамки, порядок виконання та послідовність вимог? Також ні. Чи надаються Україні якісь гарантії? Чи є у цих угодах конкретна дорожня карта щодо звільнення та повернення Криму? Усі відповіді – зі знаком мінус. То про що ми узагалі говоримо?

Так, Мінський формат допоміг посилити та зберегти західні санкції проти Росії. Однак де гарантії, що ці санкції будуть збережені? Мінські угоди не мають статусу міжнародного договору, на відміну від Будапештського меморандуму.

Я не є мрійником чи популістом. Я розумію, що війну із таким ворогом не завершити за тижні чи місяці, проте у мене є чітке розуміння, якою має бути стратегія перемоги, що змусить нашого супротивника припинити агресію та звільнити наші території.

6 липня 2010 року були слухання у ВР про створення механізму реальних гарантій для України з боку підписантів Будапештського меморандуму. Ухвалено постанову, що зобов’язує виконавчу владу вступити в контакти з цими підписантами і шукати шляхи реалізації гарантій. Постанову Верховної Ради ніхто не скасовував, вона має силу закону. І цей закон потрібно виконувати.

Нам потрібно надіслати офіційні ноти з вимогою виконати Будапештський меморандум усім країнам-підписантам, звернутися до них про негайне проведення консультацій, зібрати конференцію цих держав. Не приїздить Росія, то є інші сторони, від яких ми маємо повне право вимагати виконання умов договору та встановлення реального економічного й дипломатичного тиску на Москву. І, до речі, саме Будапештський формат, а не Мінський дає нам можливості вимагати від Росії компенсацій за порушення умов договору.

– Вже доволі давно й активно лунають чутки про існування секретного плану Смешка щодо звільнення Донбасу та Криму. Цей план дійсно існує? Ви зможете його зараз озвучити?

– Це не чутки, план справді існує. Однак ви маєте зрозуміти: такі речі не обговорюються на загал. Ні американські представники, ні європейські, ні, до прикладу, ізраїльські ніколи не розповідатимуть пресі про військову чи дипломатичну компоненту, якщо ці речі є важливими для безпеки держави.

Можу сказати одне: одразу після входження до парламенту партії «Сила і честь» – якщо буде на те довіра виборців – я готовий надати президенту України цей план та провести разом із ним відповідні консультації щодо формування єдиної концепції зі звільнення наших земель та поновлення нашої територіальної цілісності.

Разом із тим, хотів би вкотре наголосити: вже зараз потрібно запускати у дію Будапештський формат. Допоки цього зроблено не буде, Росія не зупиниться: вона посилюватиме свій вплив на Україну і підриватиме нашу безпеку за рахунок проведення тих чи інших спецоперацій.

– Ви говорили, що намагання Москви провести між українським та російським ТБ-каналами телеміст – це інформаційно-психологічна операція спецслужб РФ. У чому, на ваш погляд, її суть?

– Під час підготовки до виборів керівництво Росії та підконтрольні йому спецслужби, на відміну від тої практики, що є в Україні, готують інформаційно-психологічну підтримку, яка й відображається в окремих спецопераціях. Це робиться завчасно, планово, у кілька етапів, не звертаючи значної уваги на ситуативні зміни чи соціологічні дослідження. Це є довготривала робота, спрямована на одержання максимально можливого результату. Так відбувається завжди.

Які цілі нині ставить перед собою російське керівництво? По-перше, дестабілізувати ситуацію всередині України, ще більше розколовши українське суспільство, яке вже не довіряє державним інституціям як таким. Посіяти додатковий хаос усередині країни.

По-друге, поставити президента України у незручне становище, змусивши його виступити на стороні виключно однієї половини населення, яка більше підтримує прозахідний вектор. При цьому тут головне – позбавити його значної суспільної підтримки серед тих, хто проживає на півдні та сході держави. Це робиться для того, щоб збільшити підтримку проросійських сил, що планують увійти до новообраного українського парламенту.

– Саме тому ви закликали президента Зеленського провести термінове засідання Ради національної безпеки і оборони з приводу вирішення питання захисту інформаційної та загальнодержавної безпеки України?

– Звичайно. Нині все, за чим ми спостерігаємо, – це лише початок масштабної спецоперації Кремля. Ми вже зазнали кількох атак. Далі буде продовження. І чим більше ми пропустимо ударів, тим жорсткіше поводитиме себе агресор і тим більше зростатиме його вплив. Ці інформаційно-психологічні операції продовжаться до дня виборів включно і обов`язково після виборів. Тож ми маємо виробити чітку та жорстку позицію, план заходів щодо протидії цій інформаційній агресії.

– А чи не могли б ви чітко відокремити кожну з тих фаз цієї масштабної спецоперації, які вже пройшли?

– Перша хвиля – це невдалий телеміст між каналом NewsOne, що спонсорується власником цього медіа, та російським телеканалом “Россия 24”. Москва від самого початку перебувала у безпрограшній ситуації; її сили випробовували на міць президента Зеленського. І це при тому, що в Україні заборонена ретрансляція телеканалу “Россия 24”, цілих його програм або їх істотних фрагментів. Тобто мало відбутися порушення закону.

Друга хвиля – поїздка Віктора Медведчука та членів його команди до Москви на перемовини із прем’єром Росії Дмитром Медведєвим. Тут важливо не те, про що велася розмова, а сам факт зустрічі. При цьому ніхто не поставив питання: в якому статусі ці особи здійснювали ці вояжі? Подібні поїздки та зустрічі – це конституційна прерогатива зовнішньополітичного керівництва, президента України. Тут Росія вкотре намагалася показати, що Україна – це failed state, держава, що управляється ким завгодно і не має керованості.

Третя фаза інформаційно-психологічної операції – проведення так званого телемосту на телеканалі “Россия 24”, до якого підключили тих українських митців, які займають проросійські позиції та нині працюють у Росії. Це є так само намаганням зіграти на електорат, який частково підтримав під час президентських виборів новообраного президента Зеленського.

І нарешті четверта хвиля – це анонсування телеканалом «112 Україна» пропагандистського фільму Олівера Стоуна та обстріл цього телеканалу невідомою особою із гранатомета. Це, звичайно, справа правоохоронних органів – розслідувати цю подію, яку вже сам канал кваліфікував як теракт. Однак мені здається, що шукати потрібно замовника серед тих, кому це вигідно. А вигідно це тим проросійським партіям, які намагаються відтягнути електорат у президента нашої держави, та тим політичним силам, які протягом останніх п’яти років допомагали проросійським агентам одержати вплив над економічними потоками та закріпитися в інформаційному полі держави.

– Ви нещодавно провели пресконференцію, де закликали президента України терміново скликати Раду національної безпеки і оборони, де поставити питання про підрив економічної безпеки держави. Йдеться насамперед про, як ви зазначаєте, протиправну діяльність попереднього керівництва під час створення регулюючого органу, НКРКП, та необґрунтоване нарахування тарифів населенню. Розкажіть детальніше про цю схему.

– Як ви знаєте, Конституційний Суд визнав, що утворивши НКРКП своїм указом, колишній президент вийшов за межі своїх конституційних повноважень, оскільки повноваження ці не передбачають для глави держави права утворювати такі органи. Так само Конституція не наділяє президента правом призначати і звільняти членів НКРКП.

Сама ж схема виглядала наступним чином. У березні 2015 року НКРКП розглядала та ухвалювала постанову про затвердження роздрібних цін на газ для населення. Ця постанова передбачає, що при формуванні роздрібної ціни враховуються планові річні обсяги, які затверджуються щорічно Кабміном. Згідно з цими показниками, обсяг споживання газу для потреб населення у 2015 році мав складати 14 мільярдів кубічних метрів, з яких власний добуток – 10,6 мільярда кубів, а імпорт газу – 3,4 мільярда кубічних метрів. Натомість, НАК “Нафтогаз” надав, а НКРКП необґрунтовано прийняв у розрахунок, що обсяг імпортованого газу для населення складає 8,5 мільярда. Це замість 3,4 мільярда кубічних метрів, які були передбачені постановою Кабміну щодо прогнозного балансу надходження та розподілу природного газу в Україні на 2015 рік. Внаслідок цього роздрібна ціна на газ для потреб населення в період з 1 січня по 1 квітня 2015 року (за квартал) зросла у шість разів!

Наші спеціалісти підрахували, що в середньому протягом чотирьох років із кишень кожної української родини було забрано за рахунок проведення цієї оборудки близько 20 тисяч гривень. А загальна сума збитків населення сягає приблизно 200 мільярдів гривень.

Саме тому я закликав президента Зеленського терміново скликати засідання Ради національної безпеки і оборони, де невідкладно розглянути питання щодо припинення цієї афери, притягнення до відповідальності усіх причетних до цього злочину осіб, встановлення справедливої ціни на газ для населення та відшкодування кожній родині нанесених їй збитків.

– Ігорю Петровичу, якщо ми вже зачепили так глобально тему захисту наших національних інтересів, давайте поговоримо про те, яким чином має бути реформована наша система безпеки й оборони. Давайте почнемо із реформування Збройних Сил України.

– У нас досі немає стратегічного бачення розбудови Збройних Сил. Колись один із колишніх високопоставлених генералів Пентагону під час розмови в кулуарах безпекової конференції в Києві зазначив: «Для вищих професійних військових у нинішніх обставинах є дві новини – хороша і погана. Погана: ні США, ні НАТО воювати за Україну не будуть. Хороша: Україна розуміє – хто її супротивник, знає структуру, склад, озброєння і можливості збройних сил агресора, який їх атакує.

Але у вас досі немає чіткого бачення, яка конфігурація ваших сухопутних військ, військово-повітряних сил, військово-морських сил та сил спеціальних операцій може йому протистояти в ході оборонної операції. У вас відсутня повноцінна система протиповітряної оборони: у більшої частини усієї ракетної техніки завершився термін експлуатації. Хто вам допоможе, якщо ви самі не в змозі сформувати стратегічне бачення ваших Збройних Сил проти конкретного супротивника?»

Відповідь на це питання можна знайти, лише повернувши до керівництва нашої армії професіоналів. Ще за часів Ющенка у нас розпочався процес катастрофічного вимивання фахових військових із силових відомств держави. Міністерство оборони тут не було винятком. Він, цей процес, був запущений конкретними людьми, які точно не хотіли, щоби Україна в подальшому могла щось протиставити можливій збройній агресії Росії. І, на превеликий жаль, ми продовжуємо втрачати справжніх професіоналів. Я хотів би це змінити.

У 1991 році чисельність Збройних Сил України становила близько мільйона чоловік, що було основою в подальшому для 700 тисяч кадрового резерву. До цього часу нам не вдалося поновити наш втрачений потенціал. Звичайно, з одного боку, зрозуміло, ми не можемо відмовитися від призову в армію. Але з іншого боку, мрія будь-якої країни – мати професійну, підготовлену, мотивовану армію. В сучасних гібридних війнах локальні конфлікти відбуваються із застосуванням сил спеціальних операцій, інформаційних технологій розвідки – ось що буде перемагати. Тож нам потрібно створити професійне національне військо.

Нам слід створити оперативний і стратегічний резерв на базі формувань територіальної оборони; зміцнити обороноздатність країни за рахунок нарощування міжвидових бойових спроможностей військ щодо стримування та відбиття агресії; забезпечити Збройні Сили України сучасними бойовими системами на базі високотехнологічних рішень. Як особливий пріоритет – формування у найкоротші терміни сил неядерного стримування на базі високопрофесійних Сил спеціальних операцій, ракетних систем різного призначення та інших складових Сектору безпеки і оборони. Доки запобіжник розв’язання агресії проти нашої держави – це спроможність в оборонній операції завдати швидкі неприйнятні збитки для країни-агресора.

Варто приділити особливу увагу Повітряним, Військово-Морським і Силам спеціальних операцій. Саме цим видам ЗСУ потрібна особлива увага державної влади – ресурси, оснащення сучасним озброєнням, додаткова мотивація. Президент повинен ініціювати їх переозброєння у досить короткі терміни.

І, звичайно, забезпечення сумісності з НАТО, виходячи виключно із досягнутої воєнної взаємосумісності (доктринальної, операційної та мовної).

– А що робити із нашим оборонним сектором? Чи плануєте ви реформувати наш військово-промисловий комплекс?

– Тут треба буде багато попрацювати. По-перше, нам потрібен збалансований оборонний бюджет, питання про який треба винести на розгляд РНБО. За моїми підрахунками, на розвиток і підготовку ЗСУ повинно спрямовуватися не менше 30% оборонного бюджету (зараз – удвічі менше). По-друге, слід розробити та нарешті ухвалити довгострокову Державну програму озброєння Збройних Сил України, перспективних науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт (НДКР) оборонного призначення та закупівель за імпортом. Це допоможе нам отримати вичерпні вихідні дані для середньострокового і короткострокового планування (тут і прозоре державне оборонне замовлення, і плани закупівель на рік тощо).

Важливо також сформувати Фонд оборони України. Такі фонди створювалися в багатьох країнах світу на етапах економічної кризи. До цього фонду будуть перераховуватися кошти воєнного збору, конфісковані кошти та майно від незаконного збагачення високопосадовців, добровільні пожертви юридичних та фізичних осіб і таке інше.

Нам, звичайно, потрібно відновити наші позиції у сфері літако-, танко-, судно- і ракетобудування, розвивати атомну енергетику, проектування та будівництво турбін; істотно розширити виробництво вітчизняної стрілецької зброї, розвивати IT компоненту. А далі – забезпечення державної підтримки проривних НДКР.

Однак найголовніше нині – це жорстке викорінення корупційної складової із закупівель озброєння і військової техніки, що й допоможе вивільнити ресурси саме на розвиток ЗСУ.

– Як це зробити?

– У першу чергу слід провести аудит тих коштів, які уже надала держава та тих, які надійшли по лінії міжнародної допомоги. Розібратися – куди і на що вони були витрачені. В подальшому – провести інвентаризацію земель Міністерства оборони для використання цього ресурсу саме на задоволення потреб оборони. Зокрема, на створення гідних житлових умов військовослужбовцям та їхнім сім’ям.

При відповідній політичній волі, на вирішення цих питань потрібно кілька місяців, а не років. Ключове – трансформувати Державний концерн “Укроборонпром” на базі кластерної моделі оборонної індустрії. Його створення було скоріше не управлінською помилкою, а свідомою підготовкою до корупційних злочинів у сфері оборони.

По-перше, не всі підприємства ОПК увійшли до сфери управління концерну. Концерн спонукає вимивання обігових коштів підпорядкованих підприємств. У нас спеціалісти з тракторобудування керують авіаційною наукою і технологіями, ботаніки за фахом – танкобудуванням. Концерн за п’ять років війни не спромігся організувати виробництво боєприпасів для артилерії та стрілецької зброї.

Паралельно нам слід реформувати систему державних підприємств, які перебувають у сфері управління Міноборони, задля забезпечення прозорості їх діяльності. І у цьому нам міг би допомогти досвід НАТО, зокрема промислово-дорадчої групи Альянсу.

Слід також запровадити дієве державно-приватне партнерство у сфері оборони зі створенням єдиних прозорих умов ведення бізнесу у цьому секторі.

Ще одне важливе завдання – формування центрального органу управління ОПК України в структурі Кабінету міністрів, що буде управляти процесом створення та виробництва озброєння й військової техніки підприємствами різних форм власності, закладами НАН України та МОН України. Це світовий досвід, так само працюють, наприклад, системи у Франції, Південній Кореї тощо.

Я можу багато розповідати щодо реформування Збройних Сил та оборонного комплексу, однак мені здається, що найважливіше – створити, перш за все, гідні умови та забезпечити соціальним захистом людей у погонах, що воюють на передовій, наших солдат, сержантів і офіцерів, а також їхні родини.

– Якою ж ви бачите систему соціального захисту для наших військовослужбовців?

– Як і казав, найголовніше у цій системі координат – це людина у погонах: те, як і чим вона живе, чи достатньо отримує, чи може вона забезпечити свою родину, чи допомагає їй держава. Маю відповідь: на превеликий жаль, держава про цих людей майже не піклується. Якщо порівняти рівень достатку і поважність професії військового у країнах НАТО та в Україні, ми отримаємо невтішний результат із позначкою мінус. І нам цей підхід необхідно терміново змінити.

Спершу нам слід сформувати центр фінансового забезпечення військовослужбовців на передовій. Ця система включатиме базове нарахування (посадовий оклад, звання, надбавку за вислугу років), фіксовану премію за успішне виконання бойових завдань (до 200% від базової ставки) та грошову винагороду за кожний наступний (другий і далі) контракт у розмірі не менше 200 тисяч гривень.

Далі нам слід вирішити нагальну житлову проблему. Необхідно терміново запровадити систему добровільного пільгового іпотечного кредитування військовослужбовців. Законодавчо зобов’язати усі банки на території України під державні гарантії надавати довгострокові кредити (на 20-25 років) для будівництва житла військовослужбовцями під мінімальні відсотки (2-3%) для тих, хто має вислугу понад 20 років з можливістю погашення частки кредиту за рахунок держави; вирішити проблему забезпечення житлом військовослужбовців і звільнених з військової служби в запас або відставку. Маємо законодавчо зобов’язати місцеві органи виконавчої влади позачергово виділяти певний відсоток (10-15%) свого новозбудованого житлового фонду для військовослужбовців та ветеранів силових структур, учасників бойових дій.

Ще одна болюча проблема – це перерахунок пенсій тим професіоналам, які вже полишили службу. Повернення до 90-відсоткового ліміту нарахування пенсій по останній посаді та урахування усіх надбавок за роки служби. Йдеться не лише про військових, а й про представників розвідки та спеціальних служб.

Ситуація, яка склалася в Україні довкола вирішення питання пенсійного забезпечення військовослужбовців, є своєрідним лакмусовим папірцем, наочною ілюстрацією того, як влада відмовляється опікуватися питаннями соціального забезпечення людей у погонах.

27 грудня 2017 року Кабінетом міністрів ухвалено постанову №1052, якою внесено зміни до постанови №704 від 30.08.2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб». Однак, навіть після вжитих Урядом заходів далеко не кожний український військовий пенсіонер має пенсію, еквівалентну 200 доларам. Для порівняння: у ФРН, виходячи у відставку за вислугою років, полковник бундесверу може розраховувати на пенсію приблизно у $2-4 тис. на місяць.

Результатом так званої військової пенсійної реформи стало те, що суди завалені позовами військових пенсіонерів щодо перерахування виплат. Однак, справи виграють не всі, але прецеденти є – і переважно там, куди не дотягується «рука столиці».

Осучаснення військових пенсій стало проблемою з довгою історією, яка потребує системних, а не ситуативних рішень, до яких вдається нинішній уряд. Свої недолугі рішення чиновники пояснюють відсутністю необхідних коштів. Хоча вихід із ситуації лежить на поверхні. Для початку варто встановити жорсткі граничні показники заробітних плат, премій та надбавок для чиновників, які часто далекі від війни та отримують їх за сумнівні заслуги і «службові перемоги», яких не існує у природі.

– Ігорю Петровичу, ви були тою людиною, яка провела найпотужнішу реформу розвідувальних органів та спеціальних служб в країні. Якою нині бачите стратегію розвитку національних розвідувальних органів та спеціальних служб?

– Це дуже об’ємне питання, яке потребує багатогодинної розмови. Однак, якщо дійсно говорити про реформування наших розвідувальних структур, можна вказати кілька ключових напрямів роботи.

Для початку нам слід визначити функціонал і розподіл повноважень та відповідальності уже існуючих спеціальних і розвідувальних органів України. Відновити не паперову, а реальну діяльність Комітету з питань розвідки при президентові України. Завершити питання з формуванням Служби воєнної розвідки і контррозвідки Міністерства оборони України як спеціальної служби у сфері оборони, розвідувального і контррозвідувального забезпечення Збройних Сил України, воєнно-промислового комплексу і системи експортного контролю України. Ми маємо нарешті передати органи воєнної контррозвідки зі Служби безпеки України в Міністерство оборони України. Цей крок допоможе остаточно поховати стару радянську традицію зовнішнього партійного контролю над армією. І це знову ж таки – є загальносвітовим досвідом.

Нам також треба оновити Національну розвідувальну програму та зібрати воєдино служби, відповідальні за контроль телекомунікацій. Нині в усіх країнах світу радіотехнічні і телекомунікаційні засоби держави перебувають у підпорядкуванні одного органу: це АНБ – в США або ФАПСІ – у РФ. Таке рішення диктує наш час – час сучасних інформаційних технологій.

Ще одне надважливе завдання – це повернути до наших розвідувальних структур та спеціальних служб професіоналів.

Нам потрібно припинити ту ганебну практику, коли дійсні фахівці вимиваються зі служби, а їм на зміну приходять політичні призначенці. До цих відомств мають приходити не «свої» люди, чи кланово-віддані ділки, а високо мотивовані та професійно підготовлені патріоти. Справжні інтелектуали, які віддані своїй справі, які беззастережно вірять у велич і світле майбутнє України.

Ще один важливий момент – це створення у Верховній Раді комітету, який би зміг контролювати та координувати діяльність спецслужб, встановлювати нагляд над ними. І цей механізм на законодавчому рівні слід прописати по параметрах і глибині подібного контролю. Це єдиний спосіб для запобігання можливому використанню цих служб у вузькопартійних чи олігархічно-кланово-авторитарних цілях, як, на жаль, у нас уже було не раз.

– А що стосується розвитку розвідувальних служб, їх належного фінансування?

– Це дуже важливо і є передумовою того, про що говорив вище – ефективне матеріально-технічне забезпечення та належне фінансування.

В усі часи розвідка була ключовим інструментом забезпечення як національної безпеки, так і реалізації зовнішньої політики будь-якої держави, її національних інтересів. І якщо протягом довгого часу концепція роботи розвідслужб не змінювалася, то сучасні виклики – зокрема, російська гібридна агресія – змушують докорінно змінювати підходи в організації роботи національної розвідки.

Ефективне виконання покладених на розвідувальні органи функцій з прогнозування політичних та економічних процесів, регіональних конфліктів, викриття ворожих сил, що провокують локальну та глобальну дестабілізацію, виявлення загроз, які несуть як явний, так і завуальований характер, що особливо актуально в епоху гібридних та інформаційних війн, – безпосередньо залежить від відповідних можливостей тих самих розвідувальних служб.

Саме протистояння на інформаційному фронті й доведення до важливих міжнародних центрів прийняття рішень правдивої, а не спотвореної інформації, – є одним із найважливіших завдань розвідки.

Викриття планів і намірів агресора, отримання попереджувальної інформації, її аналіз і прогнозування розвитку ситуації – ось що потрібно керівництву будь-якої держави для успішних зовнішньополітичних перемог.

Ось чому для виконання подібного роду завдань українська розвідка потребує кваліфікованих і мотивованих кадрів. А також якісного матеріально-технічного забезпечення, що відповідає сучасним світовим вимогам і стандартам. І що особливо важливо – належне фінансування розвідувальних операцій.

Зрозуміло, формування ефективних розвідувальних органів – це затратний процес, однак збереження і забезпечення незалежності держави – важливіше. І багато країн світу, розуміючи це, відносять розвідслужби до еліти, розуміючи, що економити на їх забезпеченні – працювати проти інтересів держави.

Чи знаєте ви, скільки, до прикладу, витрачають Сполучені Штати на свої розвідувальні потреби? Станом на 2019 рік – 86 млрд доларів. Російська Федерація тільки на забезпечення військової розвідки – ГРУ ГШ – витратила 5 млрд доларів. Німеччина – 723 млн євро.

І це при тому, що фінансування і забезпечення матеріально-технічними засобами ставить за мету і регулярну модернізацію самої розвідки згідно з постійно мінливими викликами і загрозами. Себто, без гідного забезпечення та організації роботи українського розвідувального співтовариства неможливо говорити про домінування і випередження наших супротивників. Адже всі наші успіхи чи поразки на міжнародній арені пов’язані з якістю використання розвідувального інструменту.

Тут потрібно чітко зрозуміти одне: країни, які економлять на розвідці, залишаються на узбіччі політичного життя та економічного добробуту, перетворюючись в об’єкт міжнародної політики. Державі необхідно переглянути власні підходи до фінансування такого найважливішого органу і організувати його забезпечення усіма необхідними засобами для ефективної діяльності.

– Якщо ви вже згадали про діяльність російського ГРУ, не можу не запитати про їх активну нині діяльність в Станиці Луганській. В усякому разі, саме це фіксують в останніх доповідях представники СММ ОБСЄ. Чи означає це, що Росія планує там влаштувати провокацію?

– Більше того, за інформацією Головного управління розвідки Міністерства оборони України, на полігонах російсько-окупаційних військ на тимчасово окупованій території Донецької та Луганської областей зросла інтенсивність заходів бойової підготовки артилерійських і танкових підрозділів, яким для проведення навчальних стрільб збільшено ліміти використання боєприпасів.

Ще коли у 2016 році учасники програми Тристоронньої контактної групи з мирного врегулювання ситуації на Донбасі підписали угоду про розведення підрозділів протиборчих сторін на трьох пілотних ділянках: в Петрівському (“ДНР”), Золотому (“ЛНР”) і Станиці Луганській (“ЛНР”), було зрозуміло, що Росія не виконуватиме ці домовленості. Спочатку вирішили питання по Золотому і Петрівському. Однак там розведення військ відбувалося з порушеннями з боку РФ. На цих ділянках ситуацію одразу взяла під контроль російська сторона.

Зараз існують ризики того, що російське військове керівництво піде тим самим шляхом – змусить нас відійти та захопить наші позиції в Станиці Луганській.

Цей населений пункт – плацдарм на березі Сіверського Дінця. На його території розташований єдиний збережений на всьому протязі лінії зіткнення в Луганській області напівзруйнований міст, який, щоправда, ще можуть перетинати люди. Необхідність його відновлення називалася однією з причин відводу військ саме на цій ділянці. І це є причиною – нібито «гуманітарного» характеру.

Наразі є дві пропозиції. Перша, наша, визначає, що міст має бути збудований виключно для того, щоби місцеве населення мало б змогу без зайвих перешкод переходити на контрольованою Україною ділянку і купувати там необхідні речі: медикаменти, продукти, товари першої необхідності. Українська сторона наполягала на розмірах, достатніх для переїзду цивільного автомобіля – 2,6 метра в ширину і вантажопідйомністю до 5 тонн. Російська ж – відвести наші війська, щоб провести ремонт шляхопроводу таким чином, щоб він міг витримати не тільки людей, а й важку військову техніку, зокрема БТРи або танки.

Не відомо, за яким планом рухатимуться роботи з відновлення мосту. Також не відомо достеменно, на чиї гроші проведуть ремонтні роботи. Таким чином, існує загроза наступу російських військ на опорні позиції ЗСУ.

Крім того, з 2016 року проросійські бойовики захопили у Станиці Луганській висоту перед мостом, яку вони досі контролюють і здавати не збираються. З цієї позиції напрочуд зручно відкривати вогонь як у бік міста, так і в бік позицій ЗСУ. Тобто у супротивника й надалі зберігаються тактично вигідні позиції, а дистанція все одно дозволяє діставати підрозділи ЗСУ з важкого піхотного озброєння, не кажучи вже про артилерію усіх калібрів.

Подібна непередбачувана ситуація вже відбувалася раніше, у 2016 році, коли четверо бойовиків увечері, за спинами цивільних, перейшли Сіверський Донець і закріпилися під уцілілим перекриттям мосту на березі, який контролюється ЗСУ.

Дійсно, за інформацією Головного управління розвідки Міноборони України, біля Станиці Луганської залишаються військовослужбовці російських окупаційних військ, переодягнені у цивільний одяг. Водночас, згідно з повідомленнями нашої розвідки, російське окупаційне командування через підконтрольні ЗМІ поширює чутки про нібито недотримання домовленостей про розведення військ командуванням Об’єднаних сил і повернення українських підрозділів на позиції”. Також вже є заява ватажків бандформувань, які чітко зазначили: будь-які активні дії України на цьому напрямі означатимуть зрив домовленостей.

Схоже, що супротивник намагається замилити нам очі та поставити наші сили у незручне становище з оперативно-тактичної точки зору. Якщо ми не проаналізуємо цю ситуацію детально, не підготуємося до проактивних дій опонента на цій ділянці, існують ризики, що ми втратимо і цю територію – стратегічно важливу для нас ділянку.

Завжди треба виконувати правило трьох “Р” – протоколу, який уже давно відомий у світі: спочатку розведення, під контролем третьої сторони – міжнародних миротворців, потім – роззброєння, опісля – реінтеграція. Якщо немає усіх трьох елементів, ситуацію використає більш сильна сторона на свою користь.

– Ігорю Петровичу, насамкінець хотіла вас запитати про ставлення до ініціативи президента Зеленського про скасування військового параду до Дня незалежності.

– Говорити, що паради взагалі потрібно скасувати – це неправильна позиція, особливо у часи війни. Нашим захисникам, які нині перебувають на передовій, дуже важливо відчути підтримку, побачити та почути, що вони боронять державу не дарма.

Наприклад, в Ізраїлі військові паради не проводяться з 1973 року, після перемоги у війні Судного дня. Однак у часи, коли Ізраїль боровся за виживання – з 1948 по 1973 рік – паради проводилися щорічно.

Звичайно, у часи війни ми не можемо влаштовувати такі затратні паради. Паради потрібні, однак не за такі величезні гроші. Військовослужбовці проходять вишкіл маршем і втрачають бойові навички, ми найкращих забираємо з фронту. Наша найпотужніша військова техніка перебуває у цей час не на фронті – там, де вона найбільш потрібна. Бійці, звичайно, мають чути та відчувати підтримку свого народу. Тому паради, як демонстрація сили, потрібні, однак – інші за змістом, формою та бюджетом.

Ми всі пам’ятаємо, як попередня влада влаштовувала паради, коли гинули наші бійці в Іловайську. Їм так бракувало підтримки тими військовими силами, що проходили Хрещатиком. Цього не має повторитися. Справа ж не в парадах, а в тому, щоб керівництво держави не розкрадало армію, не постачало неякісне озброєння, а самі бійці були нагодовані, одягнені, гарно озброєні та разом зі своїми родинами – соціально захищені.

bloginside.in.ua

Нас удивляет, что Луценко никак не отреагировал на визиты Бойко и Медведчука в Россию, – Мендель

В Администрации президента Украины рекомендуют Генеральному прокурору Украины Юрию Луценко обратить внимание на визиты основателя “Оппозиционной платформы – За життя” Юрия Бойко и председателя политсовета партии “Оппозиционная платформа – За життя”, кума президента РФ Владимира Путина Виктора Медведчука в Россию.

Об этом заявила пресс-секретарь президента Украины Владимира Зеленского Юлия Мендель на брифинге в понедельник в Киеве, передает Цензор.НЕТ со ссылкой на Интерфакс-Украина.

“Нас удивляет, что Генпрокурор Украины никак не отреагировал на то, что украинский парламентарий Юрий Бойко, а также украинские гражданин Медведчук ездили уже дважды в страну-агрессор, встречались там с представителями страны-агрессора, наибольшей государственной компании (Газпром. – Ред.), и нет абсолютно никаких правовых решений по этому поводу”, – сказала Мендель.

Напомним, 7 июня Бойко и Медведчук полетели на форум Путина “поговорить” о скидках на российский газ.

Напомним, 22 марта 2019 года один из основателей “Оппозиционной платформы – За жизнь” Юрий Бойко и председатель политсовета “Оппозиционной платформы – За жизнь” Виктор Медведчук провели встречу в Москве с премьер-министром РФ Дмитрием Медведевым и главой “Газпрома” Алексеем Миллером и обсудили вопросы газа.

censor.net.ua

Жители ОРДЛО с паспортами РФ не смогут получить пенсии и соцвыплаты со стороны Украины, – министр

Граждане Украины, проживающие в ОРДЛО и получившие паспорта Российской Федерации, не смогут получить социальные выплаты и пенсии.

Как информирует Цензор.НЕТ, об этом на своей странице в Facebook сообщила министр Украины по делам ветеранов Ирина Фриз.

“Правительство приняло решение о признании недействительными паспортов, выданных уполномоченными органами РФ после 28 апреля 2019 г. Эта акция России против Украины нарушает принципы и нормы международного права и несет прямую угрозу государственному суверенитету, территориальной целостности нашего государства. Соответствующие проекты актов Кабмина разработаны министром по вопросам временно оккупированных территорий Вадимом Чернышом”, – написала она.

Фриз подчеркнула, что документы центров выдачи российских паспортов в г. Новошахтинск и в с. Покровское не будут признаны.

“Также инициировано обработка предложения о внесении граждан, получивших паспорта РФ способом, который нарушает международное право и угрожает суверенитету нашего государства, в базу данных с последующим лишением их статуса бенефициара на получение социальных выплат или пенсий со стороны Украины”, – отметила министр.

Напомним, 24 апреля президент России Владимир Путин подписал указ об упрощенном режиме выдачи российского гражданства жителям так называемых “ДНР” и “ЛНР”.

Украина обратилась в Совет безопасности ООН в связи с введением президентом РФ Владимиром Путиным упрощенного порядка приема в российское гражданство жителей отдельных районов Донецкой и Луганской областей (ОРДЛО).

25 апреля Совбеза ООН собирался в связи с незаконной “паспортизацией” Донбасса Россией. По его итогам Ельченко заявил, что результатом должна быть не только обеспокоенность и осуждение, но и более решительные шаги.

В субботу, 27 апреля, Путин заявил, что упрощенный порядок получения российских паспортов может распространиться на всех жителей Украины.

В этот же день новоизбранный президент Украины Владимир Зеленский ответил Путину, что не советовал бы пытаться соблазнить украинцев российскими паспортами. И предположил, что в ответ Украина может упростить получение своего гражданства для россиян.

29 апреля пресс-секретарь президента России Дмитрий Песков заявил, что решение о выдаче российских паспортов всем гражданам Украины еще не принято.

В этот же день в Ростовской области России открылся центр выдачи российских паспортов жителям оккупированной части Луганской области.

1 мая Путин подписал указ, которым предоставляется право на упрощенный порядок получения гражданства РФ отдельным категориям граждан Украины.

Жители ОРДЛО с паспортами РФ не смогут получить пенсии и соцвыплаты со стороны Украины, - Фриз 01

censor.net.ua

Саша Сотник: Эта армия будет воевать с вами, россияне

Количество бойцов Росгвардии превысило 430 тыс. Эта армия будет воевать с вами, россияне. Они будут кормить вашей кровью своих детей, заселяться в ваши квартиры.

Пока вы спали и тряслись от страха, сидя на диване, против вас собрали оккупационную армию. И она уже ломает кости – вам и вашим детям. Доморощенная орда злобных орков.

У вас горят Суперджеты и взрываются химзаводы, у вас выгорают целые деревни, а под вашими окнами возводятся мусоросжигающие душегубки, а вот бронированные “Каратели” не горят и не взрываются. И автозаки исправно шныряют от одной акции протеста к другой.

Так что же построил Путин за эти 20 лет? Он построил лагерь. Потому что сын вертухая и фанат спецухи способен построить только “зону”, и больше ничего.

Проснетесь ли вы, и что будете делать, когда продерете глаза? Схватитесь за топоры или забьетесь в самый темный чулан, чтобы вас не нашли даже с собаками? И какая встряска разбудит вас, от страха уснувших? Голод-холод-разруха? Но три этих старухи уже стучат вам по башке своими клюшками, а вы все не просыпаетесь. А, может, вы уже мертвы, и всего лишь имитируете признаки жизни, научившись этой имитации у того, что именуется “государством”?

430 тысяч карателей выставлено против вас – чтобы загнать под шконку. Это – серьезная сила. И вам все равно придется выползать из своего внутреннего убежища. Или по-настоящему умереть.

obozrevatel.com

Зеленський і Система: які варіанти розвитку подій

Володимир Зеленський став черговим несистемним політиком, який отримав реальну політичну владу в своїй країні в результаті демократичних виборів.

Поряд із Дональдом Трампом (США) та Еммануелем Макроном (Франція) “несистемні політики” останнім часом приходили до влади в Італії, Ісландії, Грузії, Вірменії, Гватемалі, Ліберії, Маврикії.

В різних випадках ефективність та успішність їхньої діяльності в різних країнах є різною, на відміну від Польщі, Чехії та країн Балтії 20-25 років тому, де переважно “несистемні політики” забезпечили злам старої авторитарної прокомуністичної системи управління в своїх країнах та провели реальні реформи.

Очевидно, несистемність тоді і несистемність зараз загалом є різною. Але несистемність тоді і несистемність зараз в Україні має спільні ознаки.

Спільним є те, що і тоді, і зараз несистемним новим керівникам держави протистоїть неефективна з точки зору державного управління, зате ефективна з точки зору самовідтворення авторитарна чи квазіавторитарна бюрократична система, в якій “друзям – все, ворогам та іншим – закон”.

Таку Систему в Україні не можна назвати суто державною, тому що крім державних бюрократичних інституцій її стовпами є корупційно-олігархічна політична система та системна корупція, яка її живить. І “правоохоронна” та “судова” системи, які її захищають.

На жаль, чинний поки що президент не тільки не зруйнував ці три стовпи, він фактично очолив Систему. Тому останні два-три роки в Україні влада більше імітувала системні реформи, ніж їх здійснювала. Що, очевидно, і стало причиною поразки Петра Олексійовича на президентських виборах.

До системних реформ, успішна реалізація яких могла б еволюційним шляхом реформувати олігархічно-бюрократичну систему в Україні, належать судова та антикорупційна реформи (очевидно, провалені), політична реформа та реформа виборчої системи (провалені), реформа державного управління та державної служби (мляво, але рухаються), децентралізація + створення ОТГ (мляво, але рухається). Причому останні дві реформи здійснює уряд, а не президент.

Наша корупційна олігархічно-бюрократична Система була створена Кучмою під час його першої каденції і була закріплена під час другої. Саме тоді були створені партії імені своїх спонсорів, які весь час змінювались і трансформувались, але їхня суть не змінювалась. Головна ціль таких партій – отримати владу шляхом квазідемократичних процедур, а владу використати для компенсації витрат і збагачення “спонсорів”.

Саме для цього тоді в Україні проросла і досі процвітає системна корупція. Саме тоді почали продаватись всі посади в державних органах та органах місцевого самоврядування.

Саме тому головним завданням державної бюрократичної машини було і, на жаль, багато в чому залишається не забезпечення ефективного урядування, а контроль за грошовими потоками для своїх “спонсорів”, або невтручання в справи “дорослих” для простих державних службовців.

Чому в тому числі дві каденції керівника держави в нашій країні, що досі перебуває на перехідному етапі із совка в цивілізацію, є небезпечними. Електорат здебільшого не повірив Порошенку, що під час другої каденції він буде іншим і здійснить обіцяні реформи.

І зі всім цим новообраний президент має щось робити.

В нього, як і у його попередників після Кучми, є три шляхи: здатись Системі за невелику “мзду” чи власний комфорт під час і після каденції, як Ющенко; очолити її, як Янукович та Порошенко; або перемогти її. Система у різний спосіб буде пропонувати Зеленському спочатку перший варіант, потім другий. А можливо і обидва разом.

У Зеленського немає шансів на успіх, якщо він захоче реформувати Систему. Це просто неможливо і небезпечно. Тому саме в середовищі так званих “порохоботів” несприйняття викликала сама ідея перевезти Адміністрацію президента в інший відкритий офіс.

Розумію всі питання безпеки, але запроваджувати нову культуру державного управління потрібно в тому числі і через нову культуру управління своєю командою. А в “сакральному” приміщенні ЦК Компартії України із помпезними кабінетами керівництва, дубовими дверима кабінетів та червоними килимами в коридорах важко не забронзовіти від власної “величі, значимості та недоторканості”.

Приміщення побудоване в так званому стилі — “Урочистий сталінський комуністично-радянський монументалістський ампір з древньо-римською стилізацією”, який мусив символізувати “велич, могутність та вічність комуністичного режиму”. В подібному стилі побудована і будівля Кабінету міністрів України. Але це – тема окремої розмови.

Єдиний вихід – будувати нову систему, поступово блокуючи функціонал та повноваження старої. Проблема також в тому, що насправді президент має не так багато повноважень, які передбачені Конституцією України.

До речі, завдяки чинній Конституції, нав’язаній Україні в 2004 році Медведчуком між першим і другим туром президентських виборів 2004 року, маємо гібридну систему влади, в якій виконавча влада фактично розділена між трьома інституціями – Кабінетом міністрів, Адміністрацією президента та власне Секретаріатом КМУ.

А ще деякі функції “центру уряду” виконують Мін’юст та Мінфін. А сам прем’єр-міністр реально не має взагалі жодних розпорядчих повноважень, які має тільки Кабмін як колегіальний орган управління.

Всі чи майже всі політичні рішення замикаються на Верховній Раді України, яка аж ніяк не є представницьким органом народу України, а представницьким органом інтересів самих себе і своїх спонсорів-олігархів.

Взагалі, представницька модель демократії в Україні не діє на всіх рівнях управління – від місцевого, до державного. Тому без політичної реформи в Україні Система весь час буде відтворювати саму себе. Тож заклик “навіщо створювати нову конституцію, давайте дотримуватись чинної” Система вітає!

Очевидно, така система державного управління з розмитими повноваженнями та відповідальністю не може бути ефективною та результативною в принципі.

Звичайно, президент відповідно до Конституції та законів не відповідає за встановлення тарифів (це – функції незалежного регулятора), не відповідає та не може відповідати за судову реформу (формування політики в сфері судочинства є сферою відповідальності Мін’юсту), не відповідає і не може відповідати за антикорупційну реформу (це є сферою відповідальності частково МВС, частково Мін’юсту).

“Керувати” зазначеними сферами президент може тільки за рахунок неформальних тіньових схем та уповноважених ним “смотрящих”.

“Очолити” таку Систему новому президенту доволі просто – змінити “смотрящих” на своїх і переспрямувати грошові потоки у свої офшори. А реформи можна і далі імітувати, лякаючи всіх Путіним і домовляючись із партнерами.

Тільки партнери вже не вірять українській владі. А Путін не тільки чекає на черговий період слабкості української держави, він ще й активно над цим працює, щоб просунути далі на схід “рускій мір”.

Тому Зеленському повторити президентський шлях Порошенка вже не вдасться, зате повторити політичну долю Януковича – легко!

Якщо ж новий президент таки має намір щось робити із цією Системою (а реформуванню вона не піддається), він і його команда повинні діяти швидко і рішуче. По-перше, цю команду ще треба створити.

В принципі, на відміну від 2014 року, вже є з кого. За ці 4-5 роки експертне середовище та громадянське суспільство дуже виросли у професійному сенсі. До ентузіазму та молодості, за 5 років додалися ще знання в різних сферах державного управління та галузях господарювання, а в декого – і досвід роботи в державних органах (в декого, правда, замість принципів проявився конформізм).

Майже в кожному міністерстві створені і працюють за рахунок донорських коштів команди так званих фахівців з питань реформ, які є державними службовцями, та офісів підтримки реформ, які такими не є.

Майже в кожній галузі працюють допоміжні проекти та команди, які складаються як із іноземних фахівців, так і з українських експертів.

По-друге, потрібно визначити коло союзників, хай і ситуативних. І перетягнути всіх на свій бік. Серед таких, крім громадянського суспільства, експертного середовища та міжнародних партнерів, може бути як Кабмін загалом (хай ситуативно), так і деякі міністерства та інші центральні органи виконавчої влади.

По-третє, варто визначити і коло спротиву, і спрогнозувати його потенційну поведінку та наявні можливості й інструменти. Причому важливо відділити від тих, хто щиро готовий захищати свої принципи та цінності (армія, мова, віра тощо), від тих, хто, прикриваючись гарними лозунгами, реально захищатиме свої “годівниці” чи “годівниці” своїх спонсорів за їхнрі гроші. З першими можна домовитись на основі спільних принципів. З другими – ні.

Очевидно, що чинний поки що президент та його команда, фракція БПП у ВР, її союзники у ВР, та, зрештою, ВР загалом будуть працювати на консервацію існуючого стану справ і протидіяти будь-яким реальним змінам, хай навіть і супер корисним для країни. Що, зрештою, є природним і очікуваним.

Зрозуміло, що чинний склад Верховної Ради за жодних умов не схвалить нове виборче законодавство, тому що в збереженні мажоритарки зацікавлені не тільки депутати-мажоритарщики, але й депутати фракції БПП та опозиційних блоків. Тому що мажоритарні округи давно і наполегливо “засіваються” чинними депутатами, а бюджетна “допомога” “потрібним” депутатам через субвенції та депутатські фонди дуже “правильно” розподілені.

Розпускати чи не розпускати Верховну Раду – має вирішувати новообраний президент (якщо “впишеться” в конституційні норми щодо цього), але, очевидно, Верховна Рада явно не буде його союзником.

Будувати нову країну потрібно з новою командою і за новими правилами. Тому без нової Конституції (нового суспільного договору), яка б закріпила нові принципи, цінності та правила, це просто неможливо. Тому що чинна Конституція, зшита із інтересів різних груп впливу, не виконується в повній мірі практично із самого початку її схвалення.

І останнє – у Зеленського насправді є тільки 2 шляхи. Вступити у війну із Системою і перемогти. Або домовитись із нею та грати за її правилами і – стати ще одним президентом-втікачем.

Сергій Сорока, спеціально для УП

Порошенко позвонил Зеленскому: Не должны дать Путину ни одного шанса воспользоваться переходным периодом в Украине

Действующий глава государства Петр Порошенко предложил новоизбранному президенту Владимиру Зеленскому скоординировать усилия перед лицом российской агрессии.

Об этом говорится в сообщении пресс-службы АП, передает Цензор.НЕТ.

“Как действующий глава государства только что позвонил Владимиру Зеленскому и поздравил его с официальными результатами выборов, которые сегодня объявила Центральная избирательная комиссия. Все международные наблюдатели признали их честными, прозрачными и демократичными. Они в полной мере соответствовали стратегии Украины на членство в Европейском Союзе и НАТО, которую я последовательно воплощал в течение пяти лет своего президентства. Надеюсь, что новый президент продолжит этот курс, который в полной мере отвечает национальным интересам Украины”, – заявил Порошенко.

“Но что нужно сделать немедленно, так это продемонстрировать всем нашим партнерам единую украинскую позицию в то время, когда раздачей российских паспортов на оккупированных территориях Кремль осуществляет очередной этап гибридной войны против Украины. Таким образом Путин готовит обоснование нового витка военной агрессии под предлогом якобы защиты прав граждан Российской Федерации”, – добавил Порошенко.

“Россия заслуживает существенного ужесточения санкций против нее. Этот вопрос будет главным, ему посвящу последние недели своих президентских полномочий. Но продолжить и завершить решение этой проблемы – это уже ответственность нового Президента. Поэтому считаю, что мы должны были бы скоординировать наши усилия. Соперничество на выборах осталось в прошлом”, – констатировал он.

“Пользуясь случаем, хочу поблагодарить более 4,5 миллионов избирателей, которые проголосовали за меня. Но теперь мы, все украинцы, все вместе общими усилиями не должны дать Путину ни одного шанса воспользоваться переходным периодом в Украине, нашим демократическим процессом передачи власти. Рассчитываю, что такая позиция найдет поддержку и у избранного Президента. Владимир Зеленский и я во время телефонного разговора договорились встретиться в ближайшее время”, – резюмировал Порошенко.

censor.net.ua

Эксперты разложили по полочкам причины оглушительного поражения Порошенко

Почему так произошло?

Из-за ошибок политтехнологов Порошенко проиграл президентские выборы, но не потерял шансов на парламентскую кампанию, если сделает выводы из поражения, – говорят эксперты.

Первой ошибкой штаба, по мнению политологов, была попытка загнать людей в рамки выбора “Путин – не Путин”.

“Только я или Путин – это было верхом неуважения к гражданам. Мне трудно понять, почему на пятом году войны была выбрана модель страха. Здесь уже пусть отвечает тот, кто это разрабатывал. Однако очевидно, что страх проиграл радости. Удивительно, что штаб не использовал тезис о спокойствии. Спокойствие против радости – была бы совсем другая концепция”, – говорит Ярослав Макитра, руководитель политических программ Центра социальных технологий “Социополис”.

Политтехнологи Порошенко сделали классическую ставку на разъединение, тогда как востребованным в обществе стало единство.

“Тезис “Армия! Язык! Вера!” не поддерживала большая часть населения, очень большая – как разъединительный фактор. Зеленский продвигал тезис на объединение. В противоположность узурпации националистического электората, Зеленский показал, что можно говорить людям то, что они хотят слышать. Он говорил вещи, которые нельзя однозначно трактовать – и избиратели его мифологизировали. Каждый видел в нем разное: кто – сторонника России, кто – сторонника НАТО, кто – сторонника закона об украинском языке как единственном государственном, кто – защитника русского. Его заявления были контраверсионными, но каждый избиратель мог видеть в Зеленском частичку себя”, – говорит Сергей Быков, политконсультант, председатель Аналитического центра “Инполит”.

По его мнению, если украинский политикум захочет подорвать рейтинг Зеленского, ему дадут назначить новое правительство. Вероятно, что в составе нового Кабмина сохранит свое место Арсен Аваков, что ударит по имиджу Зеленского.

Эксперты отмечают, что Порошенко в ходе кампании принял на себя весь негатив, который предназначался власти в целом, и это не могло не повлиять на его рейтинг.

Идеологическая кампания Порошенко с апеллированием к патриотическим лозунгам усилила его шансы на Западе, но стала барьером для получения голосов Востока и Юга.

“Большинство кандидатов в этой кампании делали ставку на идеологическую составляющую, а выиграл тот, у кого идеологии не было как таковой. Месседжи Порошенко были похожи на те, которые сработали в 2004 и 2014 годах, но за это время политическая нация прошла этап трансформации. Я вообще не думаю, что Порошенко вышел во второй тур благодаря патриотической риторике – на этом поле играло много кандидатов. Скорее это произошло благодаря работе его региональной структуры штабов”, – говорит Игорь Рейтерович, руководитель политико-правовых программ ОО “Украинский Центр общественного развития”.

Однако, по мнению политологов, эффект обеспечили именно агитаторы, а не традиционный для любого из предыдущих президентов админресурс. Главы областей той поддержки, которую обещали, не обеспечили. Кто-то еще до первого тура и появления Зеленского уже видел президентом Тимошенко, а часть переоценила собственные возможности.

“Традиционный админресурс, по сути, оказался обнулённым. Ни мэр Харькова Кернес, ни другие должностные лица, которые убеждали, что раз они популярны, то паровозом вытянут рейтинг, этого не дали. Судя по тому, что Ковальчук так и не появился, видимо, попал в опалу. Похоже, что все же сработали пресловутые “сетки”, а не вертикаль областных администраций”, – говорит руководитель Центра “Третий сектор” Андрей Золотарев.

Вместе с тем, эксперты говорят, что если Порошенко проанализирует ошибки, у него есть большие шансы на победу в парламентской кампании.

“Учиться можно на проигрышах, а не победах. После куража, который сделал эту кампанию, следующим трендом будет возвращение к идеологии. Но без оргструктур это не сработает. Это в Украине работа агитаторов дискредитирована, но в западных государствах она действенна, и часто для самых агитаторов является трамплином в карьере. На самом деле идеологическую составляющую избирателям надо объяснять, полевая работа должна быть”, – говорит Валерий Дымов, политолог, директор Центра общественно-информационных технологий “Форум”.

from-ua.com

Как выглядит Украина на страницах зарубежных СМИ

Украина, пусть и нечасто, но тоже становится героем для влиятельных мировых СМИ. Что зарубежная пресса пишет об Украине?

Что зарубежная пресса пишет об Украине? Победа Зеленского, месседжи Путина в Пекине и интервью Медведчука для Reuters.

Материал The Associated Press о пресс-конференции Владимира Путина в Пекине перепечатали многие мировые СМИ, включая The New York Times и др. Российский президент ответил на вопросы журналистов, находясь на международном форуме, посвященном инициативе КНР «Один пояс – один путь». В первую очередь, журналистов интересовало мнение Владимира Путина о возможности личных переговоров с новоизбранным украинским президентом Владимиром Зеленским.

«Если у нас когда-то будет встреча, начнутся какие-то переговоры, чего я не исключаю, то мы прежде всего должны будем говорить о том, как закончить конфликт на юго-востоке Украины. А здесь, на мой взгляд, есть только один способ – это исполнение Минских соглашений», – цитирует AP в своем материале президента РФ.

При этом американские журналисты «потеряли» вторую часть фразы, где Путин сказал, что хотел бы подискутировать с Зеленским, как украинский президент собирается выполнять Минские соглашения, если он заявил, что не будет подписывать ни решение об амнистии для участников событий на Юго-Востоке, ни о предоставлении особого статуса для Донбасса (а ведь и первый, и второй вопрос – это важные пункты Минских соглашений).

И, конечно же, мировые СМИ подали как сенсацию слова российского лидера, что Москва готова рассмотреть вариант, когда не только жители Донбасса, но вообще все украинцы смогут рассчитывать на получение гражданства РФ по упрощенной процедуре.

Виктор Медведчук в последние годы является одним из самых популярных украинских политиков в иностранных СМИ – интервью с ним выходят в таких изданиях как Financial Times, Le Monde, El Pais и др. Украинский оппозиционер дал интервью влиятельному информационному агентству Reuters, в котором изложил свое видение нынешней ситуации в Украине, перспективы прекращения войны на Донбассе и отношений с Российской Федерацией.

Reuters четко расставляет акценты, назвав его личным другом Путина и главным переговорщиком между Украиной и Россией.

Главный вывод по итогам интервью Медведчука заключается в том, что сегодня он открыто отстаивает свою политическую повестку на международном уровне. Ведь бросается в глаза, как Reuters подробно транслирует политическую повестку Медведчука – это, прежде всего, мирное урегулирование на Донбассе и восстановление прагматичных отношений с Россией.

А еще Reuters детально рассказывает о мирном плане Медведчука, который нацелен на возвращение Донбасса и восстановление территориальной целостности Украины. Его план предусматривает прямые переговоры между Киевом, Донецком, Луганском и Москвой, а также «принятие украинским парламентом нескольких законов и внесение изменений в Конституцию», как предусматривают «Минские соглашения». И это очень показательный момент, потому что материалы Reuters в обязательном порядке идут на стол всем значимым представителям мировой элиты.

И, конечно же, иностранные СМИ активно освещали сенсационные результаты президентских выборов, на которых победил комический актер и шоумен Владимир Зеленский.

«В своем ситкоме Зеленский, 41 год, играет школьного учителя, который проходит непростой путь, прежде чем стать президентом и войти в состав политической элиты своей страны. И этот образ привлек симпатии многих украинцев, особенно молодых, которые увидели в нем новое лицо и надежду на освобождение от традиционных политиков», – пишет Los Angeles Times.

А Fox News пишет о скандале, когда ряд украинских политиков пытались вмешаться в президентские выборы в США, играя на стороне кандидата от демократов Хиллари Клинтон. Fox News напоминает, как журнал Politico еще в 2017 году провел расследование, в результате которого установил, что украинские политики не только пытались нанести ущерб Дональду Трампу (например, публично подчеркивали его профессиональную непригодность как президента), но и откровенно работали на победу его конкурента Хиллари Клинтон.

Журналисты Politico выяснили, что украинские чиновники из правительства напрямую сотрудничали с консультантом Национального комитета американской Демократической партии, чтобы запустить процесс расследования в отношении Дональда Трампа. Заговорщики, как выяснили сотрудники американского журнала, хотели разоблачить российские связи главы предвыборного штаба Пола Манафорта, чтобы со скандалом заставить его уйти в отставку.

Источник

Я бы не советовал российским властям зря тратить время, пытаясь соблазнить граждан Украины паспортами РФ, – Зеленский

Владимир Зеленский, победивший во втором туре выборов президента Украины, не рекомендует “говорить с Украиной и украинцами на языке угроз, военного и экономического давления”.

Соответствующая публикация на двух языках (украинском и русском) появилась на его facebook-странице, информирует Цензор.НЕТ.

“По поводу заявлений президента РФ Владимира Путина хочу отметить следующее.

Во-первых, я бы не советовал российским властям зря тратить время, пытаясь соблазнить граждан Украины паспортами РФ. Возможно, и найдется тот, кто до сих пор находится под влиянием пропаганды. Возможно, кто-то сделает это ради заработка или в попытке скрыться от уголовных расследований. Мы даже можем предоставить Владимиру Путину перечень граждан Украины, которым в ближайшее время станет очень некомфортно в стране, которую они цинично грабили, злоупотребляя высокими должностями. Пусть Россия снова решает, где больше всего ей нужны такие “профессионалы” – в Ростове или Магадане.

Но отличие Украины, в частности, заключается в том, что мы, украинцы, имеем в своей стране свободу слова, и свободные СМИ, и интернет. Поэтому мы прекрасно знаем, что на самом деле предоставляет российский паспорт.

Это право быть арестованным за мирный протест.

Это право не иметь свободных и конкурентных выборов.

Это право вообще забыть о наличии естественных прав и свобод человека. Поэтому не стоит рассчитывать, что многие украинцы захотят стать “новой нефтью”, в которую власти России пытаются превратить собственный народ.

ЧИТАЙТЕ ТАКЖЕ

Ніяких «рєшал» від Зеленського в Україні немає і бути не може – новообраний Президент

Украинцы – это свободные люди в свободной стране. Независимой, суверенной и неделимой. Гражданство Украины – это свобода, достоинство и честь. Это то, что мы защитили, и будем защищать. Украина не откажется от своей миссии служить примером демократии для постсоветских стран. И частью этой миссии станет предоставление защиты, убежища и украинского гражданства всем, кто готов бороться за свободу. Мы будем предоставлять убежище и помощь всем – всем, кто готов сражаться бок о бок с нами за нашу и вашу свободу.

Не следует говорить с Украиной и украинцами на языке угроз, военного и экономического давления. Это не лучший путь к прекращению огня и разблокированию Минского процесса.

Я еще раз подчеркиваю, что готов к переговорам. Я надеюсь, что на ближайшей встрече в нормандском формате Россия продемонстрирует готовность к деэскалации. Конкретным подтверждением этой готовности должен стать взаимный обмен нашими гражданами в формате “всех на всех”. Без исключений. С нашей стороны мы готовы обсуждать новые условия сосуществования Украины и России. С пониманием того, что настоящая нормализация произойдет только после полной деоккупации. Как Донбасса, так и Крыма. Украина не сдается! Во всех смыслах этого слова.

Но я надеюсь, что в России все же больше стремятся говорить, чем стрелять.

Я действительно не Бог, чтобы мои желания исполнялись. Но я также помню, что всем чиновникам придет время дать честный ответ за свои поступки именно перед Ним. Никто не попадет сразу в Рай. Сначала будет Суд”, – гласит заявление.

Напомним, 24 апреля президент России Владимир Путин подписал указ об упрощенном режиме выдачи российского гражданства жителям так называемых “ДНР” и “ЛНР”.

В субботу, 27 апреля Путин заявил, что упрощенный порядок получения российских паспортов может распространиться на всех жителей Украины.

censor.net.ua

1 2 3 11