“Cargill Inc” – хто вони: потужні інвестори чи вбивці сільського господарства України. Криваву схему по захопленню української землі – розкрито!

Нещодавно, 22 січня Президент України Володимир Зеленський в рамках Всесвітнього економічного форуму в Давосі зустрівся з головою правління та генеральним директором компанії Cargill Inc. Девідом Макленнаном. На цій зустрічі сторони здебільшого обговорили реформу залізничного сполучення. Глава держави зазначив, що зараз в Україні триває активна реформа «Укрзалізниці», яка сприятиме розвитку економіки та відкриє ширші можливості для інвесторів, серед яких, звісно, бачить Cargill Inc. Крім того, Володимир Олександрович підкреслив, що хоче бачити більше інвестицій компанії яку представляє Девід Макленнан в аграрний сектор, а саме в переробку с/г продукції. Для цього наш Гарант пообіцяв створити сприятливі інвестиційні умови. Пан Зеленський вказав що буде боротись за кожного інвестора, а особливу увагу приділить тим, які перебувають в Україні на постійній основі. Саме під такий критерій, на його думку, і підпадає Cargill Inc на чолі із Девідом Макленнаном…

Володимир Зеленський зустрівся з головою правління компанії Cargill Inc

– Та чи насправді Cargill Inc є тими за кого себе видають? І яка насправді їхня реальна мета…

Cargill Inc – це одна із найбільших світових приватних інвестиційних компаній, заснована у США в 1865 році, де і знаходиться головний офіс (Міннетонка, штат Міннесота). Належить родинам Каргілл та Мак-Міллан, на даний час працює більше ніж як у 68-ми країнах світу, а головним керуючим є Девід Макленнан. Її інвестиційний потенціал направлений в харчове виробництво, також займається продажами зерна, олії, цукру, какао-продуктів, яловичини, свинини, м’яса індички та ін. Крім того, компанія є й великим виробником сільськогосподарської продукції. В Україні діє з 1993року.

Звісно, на перший погляд – це ідеальний інвестор для України, та, на превеликий нажаль – це лише на перший погляд. Бо по факту – дана компанія вже доволі довгий час руйнує агропромисловий комплекс України! Кожен розуміє, що інвестиції – це вкладення заради майбутнього прибутку, але у випадку Cargill Inc – це найперше, реальне вбивство нашого сільського господарства заради тотального тіньового управління ним. З нашої держави вони не просто хочуть отримати дивіденди від вкладень – вони хочуть повністю підімнути під себе цілий агропромисловий комплекс. Дана компанія вже довгий період проводить в нашій державі підлу і цинічну внутрішню війну по розвалу тваринництва і рослинництва.

Особливу увагу приділено тваринництву: свинарству і птахівництву, як основними внутрішніми споживачами українського зерна, що формують так необхідну для української економіки додану вартість . І все це, напевно багато хто вже здогадався – заради захоплення нашої родючої, рідної землі!

Напередодні відкриття ринку землі ними була створена і реалізована ціла стратегічна кампанія по знищенню свинарства та птахівництва, і паралельно проводиться тотальне захоплення ринку зернових. А забігаючи наперед – це спричинить нерентабельність ведення сільського господарства, що у висновку виллється у суттєве знецінення землі, яку вони й планують скупити – ось їхня головна мета. Звісно, тут актуальне питання: «а чому саме їм поталанить викупити левову частку землі?». Все просто, свій план вони продумали давно і наразі він діє чітко та без збоїв. Так, Cargill Inc вже тривалий час розщедрились на кредити для нашої держави, що звісно дає їм суттєві переваги. Дана компанія вже надала кредитів на суму 250 млн.доларів на 5 років та інвестувала порядка 500 млн. доларів, на що під час зустрічі і вказував Девід Макленнан, таким чином він тримає нашу владу в тонусі, в своєрідній залежності. Вони пішли методом випередження, що дасть їм гадикап перед суперниками.

Повертаючись до їхньої кривавої схеми по знищенню тваринництва – то це точно не економічна конкуренція, це тотальні злочинні дії. Напевне, кожен з нас знає що таке Африканська чума свиней (АЧС) і ми неодноразово жахались коли чули про неї. Так от, Cargill Inc використала її головною зброєю для знищення українських свиноферм. Крім того, ця «неординарна» їхня діяльність залишилась малопомітною у зв’язку із тим, що, нажаль, у нашій державі такі події як спалахи АЧС стараються максимально приховати. Чи не кожен власник ферми порушуючи закон часто старається хоч за пів ціни реалізувати інфіковану свинину і в подальшому приховати від людського ока епідемію – а це якраз і посприяло Cargill Inc. За результатами журналістського розслідування ми дізнались перелік українських виробників свинини, які постраждали протягом 2018-2019 року від АЧС, але не потрапили до офіційної статистики Держпродспоживслужби з різних причин. Кількість таких випадків за 18 місяців склала більше 30. До цього переліку потрапили гіганти українського ринку виробництва свинини з поголів’ям від кількох тисяч тварин до стотисячного поголів’я. Цікавим і спільним фактом що об’єднував практично всі ці ферми є те, що незадовго до спалаху АЧС вони почали закупляти корми у компанії Cargill Inc. До прикладу: від них постраждали такі гіганти свинарства як: ТОВ «Золотоніський бекон», ТОВ «Агропродсервіс», ТОВ «Аграрна компанія 2004», ТОВ «Глобинський м’ясокомбінат», «Фрідом Фарм Бекон», і т.д. Згідно свідчень причиною виникнення АЧС було надходження збудника від зернової групи, яку постачала саме Cargill Inc. Цікавим фактом є й те, що для того щоб виграти конкуренцію у старих постачальників вони йшли на вкрай невигідні для себе умови, точніше – працювали навіть у мінус. А тепер питання – «З якою метою відома інвестиційна компанія працюватиме собі в мінус?!»…

Основною метою в даній справі було в геометричній прогресії поширити кількість спалахів АЧС. В такому випадку Україна отримала б офіційний статус держави з АЧС, а це позбавляє права на експорт. Крім того, неконтрольоване поширення АЧС в країні дає підстави Міжнародному Епізоотичному Бюро (МЕБ) закривати експорт будь-якої с/г продукції, в тому числі і зерна, яке може бути переносником вірусу.

В такій ситуації Cargill Inc. на чолі із Девідом Макленнаном буде у тотальному виграші. Адже найперше вони знищать українське свинарство, що дасть змогу взяти під контроль м’ясний бізнес-напрямок, так як їхній підрозділ Cargill Meat Solutions відповідає за дистрибуцію телятини, свинини та індичатини. За такого варіанту вони миттєво все компенсують своїм імпортом. А внутрішньо державне зменшення поголів’я – відповідно і зменшить попит на зернові. Крім того, по ланцюговій реакції: в результаті падіння внутрішнього попиту і можливого ембарго – українські аграрії зазнають збитків, внаслідок чого впаде попит на землю, а відповідно і ціна – а це є їхньою найзаповітнішою мрією. Після цього, компанії Cargill Inc нічого не залишиться, як скупити наші цінні землі за вкрай заниженими цінами. А дальше справа техніки – розбудувати свій бізнес повністю захопивши агропромисловий комплекс. В результаті Україна як держава – буде позбавлена одного із найголовніших державотворчих секторів економіки. Ми отримаємо окрему потужну економіку в середині нашої країни, яка зможе безперечно встановити монополію на яку влада вже не зможе вплинути…

Відповідно до вищевказаної інформації можна зробити висновок, що Cargill Inc є вбивцею українського сільського господарства, яка вже чітко і голосно диктує свої умови по захопленню нашої землі. Всі надані кредити чи інвестиції – це лише частина плану, який зараз надав їм сумнівні козирі щодо втілення свого злочину проти України. Та ми впевнені, що Президент Володимир Олександрович Зеленський цього не допустить, і обов’язково перегляне особливості відкриття земельного ринку для таких цинічних і кровожерливих вбивць України як Cargill Inc. Крім того, надіємось що дасть завдання правоохоронним органам: провести чітке і неупереджене розслідування щодо їх причасності до штучно створених епідемій Африканської чуми свиней в на території нашої держави…

Ввечері, 22.01.2020 року стало відомо, що на одній з птахофабрик України зафіксований ПТАШИННИЙ ГРИП!!! Вінницька область, Немирівський район, майданчик в с.Бугаків! Різке вимирання 50.000 птиці!

  • По-перше, він небезпечний для людей. І цю птицю потрібно палити і вводити режим жорсткого карантину!
  • По-друге, з учорашнього дня призупинено експорт української птиці для всієї галузі, в тому числі і МХП;
  • По-третє, це означає, що в Україні істотно скоротитися виробництво м’яса птиці і відповідно споживання зерна на внутрішньому ринку і формування доданої вартості – менше з’їдять – більше залишиться для вивезення за кордон;
  • По-четверте, той же ж «почерк», що і по свинині. Тотальна розправа з Українським тваринництво, як головною галуззю переробки українського зерна!

Ми в свою чергу, слідкуватимемо за розвитком даних подій та готуватимемо до друку наступну частину матеріалу про цих вбивць сільського господарства України.

Далі буде…

Автор: Віктор Ковальов

Генерал Кривонос: про зраду в 2014-му, Порошенка, Зеленського, «клоунів» у РНБО і силове звільнення Донбасу

Як українські військові могли протидіяти анексії Криму і якими були б наслідки збройного спротиву? Що руйнує українську армію? Чому вирішив брати участь у виборах президента, та, зрештою, знявся на користь Порошенка? Як змінилось ставлення до Володимира Зеленського? Чому РНБО – назвав «посміховиськом з клоунами», а також про створення приватних військових компаній в Україні і силовий сценарій повернення Донбасу – все це в ексклюзивному інтерв’ю Донбас.Реалії із генерал-майором ЗСУ та заступником секретаря Ради національної безпеки і оборони України Сергієм Кривоносом.

– Розмову хотілося б розпочати з 2014 року, коли почалася анексія Криму. Чи можете розповісти, які саме тоді перед вами стояли завдання?

– Війна для Збройних сил почалася 31 січня 2014 року, тому що саме тоді частини Високомобільних десантних військ і частини спеціального призначення були підняті по тривозі. І ми почали відпрацьовувати план, який передбачав протидію захопленню території України. Цей варіант Генеральним штабом був передбачений і відпрацьований.

– Чи можете розповісти: у чому полягав цей план, як мали тоді протидіяти анексії українські Збройні сили.

Я не впевнений, чи залишився цей план. Цілком ймовірно, що він вже знищений

– Я не впевнений, чи залишився цей план. Цілком ймовірно, що він вже знищений. Збройні сили розглядали варіант захоплення наших територій. І багато військових частин були зорієнтовані за цим планом, як протидіяти можливим спробам захоплення територій. У тому числі і частини ВДВ, безпосередньо 25-та повітряно-десантна бригада і 79-та аеромобільна бригада. Вони повинні були вводитися в Крим, займати позиції і посилювати те угруповання в Криму, яке мали Збройні сили України.

Окупація українського Криму. Російські військові без розпізнавальних знаків (так звані «зелені чоловічки») у селі Перевальне, 5 березня 2014 року

Окупація українського Криму. Російські військові без розпізнавальних знаків (так звані «зелені чоловічки») у селі Перевальне, 5 березня 2014 року

– Чому цей план не був реалізований?

– Він почав реалізовуватися, було три етапи цього плану. Перший етап – коли безпосередньо ввійшли передові підрозділи 25-ї бригади. І через певний час повинен був розпочатися другий етап. Але він не був реалізований, тому що не були підписані бойові розпорядження на застосування цих частин. Відповідно, план згорнули.

– З чим це пов’язано?

– Питання, я думаю, політичне. І ці запитання краще ставити тому, хто не підписав ці бойові розпорядження – генералу Замані (Володимир Замана – начальник Генштабу ЗСУ з 18 лютого 2012 по 19 лютого 2014 років – ред.).

Володимир Замана

Володимир Замана

– Ви, на відміну від багатьох у військово-політичному командуванні країни, говорите про те, що насправді в української армії у 2014 році були сили для опору агресії в Криму. Поясніть, чому ті, хто говорить протилежне, помиляються.

Ваше перебування в Криму, посилення угруповання дозволило б утримати від того безкарного зухвальства війська РФ

– У мене є своя точка зору і, можливо, я теж помиляюся, спираючись на той обсяг інформації, який маю. Але я чітко знаю, що частини ВДВ були спроможні виконати своє завдання, яке стояло відповідного до того плану. Так само, як і групи спецпризначення наших полків і центрів, які будуть вже в Криму, чітко знали свої завдання і чітко їх виконували. І в принципі, теоретично наше перебування в Криму, посилення угруповання дозволило б, скажімо так, утримати від того безкарного зухвальства війська Російської Федерації.

– Ваша цитата з інтерв’ю виданню «Новинарня»: «Якби ми працювали згідно з планом, розробленим попередньо Генштабом, то, думаю, на той момент війна з Російською Федерацією могла б піти іншим шляхом або її не було б». Зараз, у 2020 році, як ви вважаєте, які були б наслідки збройного спротиву в Криму російській армії.

Війна показала, що спецназ і ВДВ були мотивовані, підготовлені і здатні діяти рішуче, правильно і зухвало

– Цілком ймовірно, що до збройного спротиву в Криму і не дійшло б. Коли росіяни побачили б, що ввійшли свіжі частини, а частини ВДВ були спроможні виконувати задачі. Тобто початок війни і наступні її фази показали, що спецназ і ВДВ були мотивовані, підготовлені і здатні діяти рішуче, правильно і зухвало.

Війна показала, що спецназ і ВДВ були мотивовані, підготовлені і здатні діяти рішуче, правильно і зухвало

Чи готові були росіяни піти на контакт? Наскільки я знаю, а я був присутній на допитах тих, хто працював на Російську Федерацію у 2014 році, вони чітко вказували, що якби з боку України під час захоплення Криму з’явилася чітка протидія, то операція скоріш за все завершилася б. Принаймні, вони у цьому були впевнені.

– Ви зараз свою думку не змінили?

– Ні. Я вважаю, що ми повинні були показати «зуби», огризнутися. Чому ворог завжди поважає силу? І історія показує, що безпосередньо росіяни, коли отримують жорстку відсіч, роблять «відкат» назад і починають шукати нові шляхи.

– Ви зараз працюєте в РНБО і, в принципі, у вас теоретично є чи була можливість напряму спілкуватися із людьми, які тоді ухвалювали рішення. З виконуючим обов’язки президента, з міністром оборони і так далі. Ви особисто їм ці питання ставили? Чому тоді було ухвалене таке рішення?

– Я не ставив їм ці запитання.

– Чому?

–Тому що, я думаю, вони самі з часом про це розкажуть.

– Вам не було цікаво?

– Мені було дуже цікаво, але питання полягає в іншому. Коли ти запитуєш, не завжди тобі скажуть правду. До певного моменту люди самі визрівають, навіть в політичному сенсі, коли вони розкажуть усе-таки як було насправді.

– Після Криму вас відправляють на Донбас. Мабуть, зараз найбільш відомий факт із того вашого періоду, це оборона Краматорського аеропорту. Мені вдалося знайти такі цікаві факти про цю операцію: 47 днів оборони, більше 180 людей в підпорядкуванні, понад 60 обстрілів і жодного вбитого українського військового. Це, звісно, не може не вражати.

Але ще один момент, який би я хотів з вами зараз обговорити: ви коли розповідали про ці події колегам, згадували, що однією з головних проблем під час оборони була нестача питної води. Можете розповісти цю історію, чому так вийшло?

– З боку сепаратистів був підірваний водовід, який підходив до аеродрому, відповідно, в перші дні ми постаралися максимально підтягнути воду, яку могли. Потім водовід був перекритий в іншому місці і підірвані природні джерела на певній відставні від аеродрому. Тож, нормальної питної води у нас було не так багато.

Ми переважно використовували воду, яка була в пожежних водоймах, а це колишні цистерни для зберігання авіаційного палива. Відповідно, вода у них не так часто поповнюється, за консистенцією вона більше нагадувала тосол і з сильним присмаком керосину. Але, в принципі, керосин нас і врятував. Чому? Тому що ми воду, звичайно, очищували, робили всякі фільтри з підручних засобів, але керосин знезаражує воду і тому у нас не було ніяких кишкових інфекцій. Попри те, що присмак огидний, але результат – дивовижний.

– Була інформація про те, що 19 днів – період, коли не було прямих поставок води. Складно було в психологічному плані?

– По-перше, поставок води і потім не було. Просто потім пішов період дощів.

– Тобто вам пощастило?

– Так, нам пощастило, тому що почалися дощі…

– Які емоцій були? Мабуть, це був найпрекрасніший дощ в житті?

– І причому він пішов одразу такою хорошою зливою. Люди милися і пили воду одразу під час дощу. Тобто пралися, не знімаючи одягу, посипаючи його порошком. Злива була достатньо серйозною, ще й холодна, але це була бурхлива радість! Відсутність води психологічно тисне на людей, але мені пощастило з підлеглими – основна частина з них були десантниками і спецназівцями, трохи людей з авіаційної комендатури.

Тобто кістяк був з професійних військових, які до таких речей привчені. І вони трималися достатньо стійко.

– І останнє по 2014 року. Ми знаємо, що на початку липня українська армія взяла під контроль Слов’янськ і Краматорськ, але значній частині бойовиків вдалося вийти із оточених міст (українські війська зайняли Слов’янськ і Краматорськ 5 липня 2014 року, які під контролем бойовиків перебували майже три місяці – ред.).

Ви говорили, що координати тієї колони, що виходила на чолі з бойовиком Гіркіним-Стрілковим були і ви їх надавали командуванню, але вогонь чомусь по них не відкрили. Можете розповісти трохи більше про цю історію, тому що, мені здається, вона дуже важлива для подальшого розвитку подій на Донбасі.

Ми надавали координати пересування цієї колони і вимагали вогню. Але вогонь не був відкритий

– Групи 8-го полку, які працювали у складі основного угруповання, супроводжували колони і теж давали координати. Так само як і ми надавали координати пересування цієї колони і вимагали вогню. Але вогонь не був відкритий, коли противник почав виходити вже з самого Краматорська.

На відрізку між Краматорськом і Костянтинівкою достатньо місць, де можна абсолютно спокійно, не боячись вразити місцеве населення, знищити ці підрозділи. І авіація, яка вилетіла, а ми направляли авіацію, координували куди і як летіти, не відкрила вогонь. Чому? Поставите запитання тому, хто керував загальною операцією.

– Хто це?

– Генерал Муженко (Віктор Муженко – начальник Генштабу ЗСУ з 3 липня 2014 по 21 травня 2015 років – ред.). Які мотиви у нього були?! Тому що у мене на той час просто слова закінчилися і я вже просто відкритим текстом розказав йому, що він нас злив і зрадив.

Віктор Муженко

Віктор Муженко

– Ви вважаєте це зрадою?

– Абсолютно правильно.

– Чи це просто непрофесіоналізм.

Якщо ви не знищуєте ворога, то ви або сприяєте ворогу, або нас зраджуєте. Тому було це висловлено

– Знаєте, зараз вже час пройшов. Мені кажуть, якби ти змовчав, то можливо б у тебе кар’єра склалася інакше.

Я відповідаю на це так: спробуйте ви змовчати, просидівши 47 днів в оточенні і розуміючи, що тобі на допомогу ніхто не прийде у випадку загострення ситуації, а так воно і було реально. І коли за твоєю спиною стоять підлеглі, які з тобою плече в плече обороняли цей аеродром. Рівень сприйняття реалій тоді значно був гострішим, ніж зараз.

Це зараз ми можемо спокійно розмірковувати, це зараз ми можемо спокійно аналізувати, а тоді не було напівтонів, а було або чорне, або біле – якщо ви не знищуєте ворога, то ви або сприяєте ворогу, або нас зраджуєте. Тому так тоді і було виловлено.

– Як ви вважаєте, якби тоді цю колону вдалося зупинити, як би надалі розвивалися події на Донбасі?

Якби по колоні був нанесений вогневий удар, вони б не зупинилися в Донецьку, а мчали б напевно до самого Ростова

– Якби по колоні був нанесений якісний і професійний вогневий удар і противник зазнав би серйозних втрат, я думаю, що вони б не зупинилися в Донецьку, а мчали б напевно до самого Ростова. Чому? Тому що досвід інших країн показує, що з терористами не потрібно вести переговори, терористів потрібно знищувати. І зрозумівши силу нашої влади, силу нашої армії, вони не зупинялися б, вони розуміли, що всюди, де б їх не наздогнали буде очікувати кара. Кара за те, що вони роблять на нашій землі.

– Є один інформаційний привід, який я не можу не згадати. Зараз на слуху справа про вбивство журналіста Шеремета і там фігурує військовослужбовець Сил спеціальних операцій Андрій Антоненко. Наскільки я знаю, ви особисто з цією людиною знайомі.

– По-перше, не кожен, хто служить у танковому полку є танкістом. Так само не всі, хто служить в ССО є чистими бійцями, тому що там служать і повари, і зв’язківці, і медики, і водії, але всі ми ССОшники.

Андрій – дуже хороший хлопець, він дуже патріотично налаштований, вмотивований щось зробити в цій країні і допомогти ЗСУ.

Я познайомився з ним десь у 2017 році. Спочатку слухав його пісні, а потім познайомився з ним особисто (Андрій Антоненко – автор пісні «Тихо прийшов, тихо пішов», яку називають неофіційним гімном сил спецоперацій ЗСУ – ред.).

Андрій Антоненко

Андрій Антоненко

У 2018 році він приїжджав на схід України, коли я керував силами засобів і спецоперацій протягом семи місяців. Ми з ним спілкувалися, він дуже позитивна людина, якраз та людина, яка допомагала нашим хлопцям у піднятті бойового духу, він проводив шикарну рекрутингову роботу в тилу України: зустрічався з людьми, агітував ССО, знімав кліпи.

Що стосується його професійної підготовки як спецназівця, він добре стріляв… Але робити з нього якогось «монстра» я б не став.

Кидати тінь на всі Сили спецоперацій, тому те, що людина із ССО у чомусь підозрюється – це насторожує

По-друге, не варто звинувачувати людину до суду, суд ще не ухвалив рішення, ще не довели його провину. І кидати тінь на всі Сили спецоперацій, тому те, що людина із ССО у чомусь підозрюється – це те, що напружує і насторожує.

І не тільки моїх спецназівців, а й інших людей.

– Той мотив, який озвучують правоохоронці – дестабілізація ситуації в країні. Наскільки він переконливо звучить?

Я не почув ніякої відповіді щодо мотиву вбивства Шеремета

– Непереконливо!

Поки я не можу скласти всі пазли, я не почув ніякої відповіді щодо мотиву вбивства Шеремета цими людьми.

– Чому ви в 2019-му вирішили, що Порошенка треба змінити?

– Тому що біда усіх попередніх президентів – «свита робить короля». Які красиві лозунги не говорив би президент, його оточення у багатьох випадках своїми діями дискредитує будь-які слова.

Бо говорить одне, а робиться інше.

– Наскільки я зрозумів, претензії були більше не до Порошенка, а до його оточення.

– Абсолютно правильно.

– Хіба не сам президент формує своє оточення, хіба це не характеризує його в першу чергу?

– Абсолютно правильно, знову ж таки – підбір команди визначає самого керівника. Але і зараз, і попередній президент підбирали тих людей і вірили в ті казки, які співали. Проблема в тому, що, на жаль, це і губило всіх попередніх президентів. І така загроза зараз може бути і перед нинішнім президентом.

– Ви зняли свою кандидатуру на користь Петра Порошенка, хоча, в принципі, на вибори йшли для того, щоб Порошенко більше не був президентом. Чи можете свою логіку пояснити?

Дискредитуючи ім’я начальника, підлеглі не зможуть потім стати керівниками

– Логіка достатньо зрозуміла. Психологічно і юридично будучи військовослужбовцем критикувати президента, як би цього хотілось багато кому, дуже складно. І це підриває безпосередньо статус верховного головнокомандувача. А чимало тих, хто хотів, щоб ми брали участь у президентських перегонах, казали: «ми вам допоможемо, поливайте брудом президента і у вас буде все добре». А я кажу: «ні-ні-ні, ми в такі ігри не граємо».

І краще не отримати обіцяні гроші і розвиватися якось політично, але зберегти обличчя керівника. Тому що дискредитуючи ім’я кенрівника, підлеглі не зможуть потім стати керівниками.

– Вам не здається, що послідовність цих подій може викликати підозру, що ви були технічним кандидатом Порошенка з самого початку?

– Теоретично можливо ви й праві. Поставте запитання: а скільки разів до того я зустрічався з Порошенком? Із Порошенком я зустрічався до того, мабуть, в 2016 році, та й то десь на полігоні, на короткі моменти. Потім – в 2015 році. Як можна домовитися з президентом і стати технічним кандидатом, не зустрічаючись з президентом і з його оточенням?

– Ще через шість днів після зняття своєї кандидатури вас призначили заступником секретаря РНБО. Це була домовленість?

Заступник секретаря РНБОУ Сергій Кривонос і експрезидент Петро Порошенко. Київ, 12 березня 2019 року

Заступник секретаря РНБОУ Сергій Кривонос і експрезидент Петро Порошенко. Київ, 12 березня 2019 року

– Слово «домовленість» – це, мабуть, звучить якось грубо, але не зовсім так. Домовленість була у тому, що мені дають реалізувати програму «П’ять кроків». Це було головною причиною ухвалення мною рішення. Краще зробити менше, але якісніше, чогось досягти для країни, ніж досягти особисто політично для себе, розуміючи прекрасно, що з низки причин, можливо до кінця першого туру ми могли і не дійти.

– На посту заступника секретаря РНБО ви замінили близького соратника Петра Порошенка Олега Гладковського, якого через декілька доволі резонансних публікацій моїх колег почали звинувачувати і підозрювати в корупції. Як ви ставитеся до цих звинувачень?

– Є відповідні органи, які проводять слідчі дії стосовно звинувачень в бік пана Гладковського. Нехай рішення і свою точку зору висловлюють ці органи.

Олег Гладковський

Олег Гладковський

– Слідство може тягнутися роками, але я впевнений, що у вас, як у людини, і як у військового, і як у того, хто прийшов працювати в РНБО і фактично повинен боротися з корупцією, чи працювати над тим, щоб її викорінити, є своє особисте ставлення до цієї історії.

В багатьох випадках проблема оборонно-промислового комплексу – кумівство, корупція і сватовство

– Звичайно, в багатьох випадках проблема оборонно-промислового комплексу – кумівство, корупція і сватовство. Чому? Тому що людей ставлять не створювати систему, а роздерибанювати її. На жаль, це було видно одразу.

Люди – не професіонали, які не розуміють технічних і економічних процесів, просто ставилися «контролерами і розпилювальниками» певних фінансових ресурсів.

Щось створювалося, але могло створюватися у значно більших масштабах.

– Я чому про це запитую, тому що ця історія з Гладковським, його сином і схемами в оборонці, спливла ще до того, як ви підтримали Порошенка. Вона була доволі резонансною і ви точно про це знали. Не було тоді сумнівів, чи варто підтримувати Порошенка, чий близький соратник був причетний до таких схем?

– Близький соратник, так, це все зрозуміло. Але для мене було завдання, щоб таких схем не було, не допустити їх. Тому знову ж – «свита робить короля». Не захищаючи абсолютно Порошенка, але наскільки він знав про реальну ситуацію…

– Ви вважаєте, що він не знав?

Секретар РНБО Данилов не дає мені можливості цим займатися, намагається мене відсунути в бік, примушуючи мене не заважати йому

– Мені складно говорити, я не спілкувався з президентом Порошенком на ці теми. Тобто завдання було – розібратися, навести порядок. В принципі, розібрався – на певному етапі щось ми зробили, щось змінили

Однак, зараз, реальне керівництво, секретар РНБО пан Данилов зараз не дає мені можливості цим займатися, намагається мене відсунути в бік, примушуючи мене не заважати йому.

Як він сказав, війна ж вже закінчилася, уже військові не потрібні, повертайтеся у Збройні сили. Я готовий повернутися у Збройні сили, але я чітко сказав, що тільки після спілкування з президентом.

– Як ви ставитеся до Володимира Зеленського, як до верховного головнокомандувача? Бо якщо не помиляюся, ви до другого туру говорили, що вас лякає така перспектива, що Зеленський може стати верховним головнокомандувачем.

Володимир Зеленський

Володимир Зеленський

– Скажімо так, зараз страх має значно менші підстави, ніж тоді. Чому?

Тому що перебування того ж генерала Хомчака на посту начальника Генштабу вселяє мені спокій і довіру за наші Збройні сили і їх застосування.

За останні ці півроку Зеленський достатньо помітно і яскраво виріс. Він здібний

Я скажу так, що за останні ці півроку пан Зеленський достатньо помітно і яскраво виріс. Він здібний. Я розумію, що він навчається достатньо швидко і робить правильні висновки, але дуже складно стати політиком за пів року. Але я змінив свою точку зору в кращий бік, бо шанси є. Все залежить від його оточення, яке допомагає, підказує, формує його меседжі. Є певні провали, з моєї точки зору, які я б змінив. Але оскільки у мене своя точка зору, то, можливо, тому і не підпускають мене до президента.

– Тоді ж до виборів ви заявляли, що не пішли б в команду Зеленського, тому що з непрофесіоналами у вас немає бажання працювати.

– Є люди, які достатньо непогано працюють у певних питаннях, а є люди, які продовжують дискредитувати своїм непрофесіоналізмом президента України.

– Наприклад?

– Давайте я поки не буду називати ці прізвища, можливо, після зустрічі з президентом я зможу це озвучити. Я не хочу, щоб це сприйнялося як спроба дискредитувати президента.

– А хіба зараз ви не вважаєте, що працюєте у команді президента?

– Я працюю на благо своєї країни і в інтересах верховного головнокомандувача. Верховного головнокомандувача, наголошу. А з команди президента я не багатьох знаю і вони особливо не рвуться зустрічатися. Вони живуть своїм життя, а ми виконуємо свої обов’язки: роби, що маєш, а будь що буде.

– Не так давно Володимир Зеленський звільнив вас з двох посад – голови робочої групи з укріплення обороноздатності держави і голови комісії з політики військово-технічної співпраці і експортного контролю. Ви розумієте причину?

– Звісно, розумію. Все це було зроблено з подачі секретаря РНБО, аби йому простіше було вирішувати певні питання, обминаючи мене.

– Що за питання?

Створення територіальної оборони і взагалі реалізація програми «П’ять кроків» дуже комусь заважає

– Розумієте, створення територіальної оборони і взагалі реалізація програми «П’ять кроків» дуже комусь заважає. Кому заважає? Ми здогадуємося. Кому потрібна сильна Україна?

– Ви вважаєте, що секретарю РНБО не потрібна сильна Україна?

– Судячи з певних дій, схоже, що ні.

– Ви доволі жорстко пройшлися по РНБО, цитата із вашого Фейсбука: «Перетворили РНБО з Ради національної безпеки та оборони України на посміховисько з клоунами». Що це означає?

Данилюк, і Данилов примудрилися упустити рівень значення Ради безпеки нижче плінтуса

– Дивіться, і попередній секретар пан Данилюк, і пан Данилов за короткий час примудрилися упустити рівень значення Ради безпеки нижче плінтуса. І в офісі президента не особливо прислуховуються до певних дій Ради національної безпеки, а відповідно це впливає на ситуацію в країні, в моєму розумінні, не дуже позитивно.

Олексій Данилов, секретар Ради національної безпеки і оборони України

Олексій Данилов, секретар Ради національної безпеки і оборони України

Що стосується висловлювань з приводу «клоунів», то призначення певних людей радниками, людей «бродячих», мені не зрозумілі. В багатьох випадках, люди, які не мають доступу до державної таємниці, «бродять» в організації, яка відповідає за безпеку країни. Це, якщо чесно, мене, як військового, насторожує. Це по-перше. А по-друге, може, вони якісь великі теоретики, але я знову ставлю запитання: а де ці теоретики були попередні п’ять років? Це люди, які «спливли» невідомо звідки і незрозуміло чим вони займалися.

– Судячи з ваших заяв про незрозумілих радників, ви маєте на увазі Сергія Сивохо?

– Сивохо – один із великої обойми, яка є.

– А що поганого в Сивохо, якщо він займається гуманітарними питаннями?

– Якими гуманітарними питаннями?

– Офіційно це звучить як «реінтеграція і відновлення Донбасу».

– А в моєму розумінні – це дискредитація і розгойдування ситуації всередині країни такими заявами.

Сергій Сивохо

Сергій Сивохо

– Якими?

Навчіться правильно викладати свої думки, так, щоб не розкачувати ситуацію в країні

– З приводу примирення, наприклад… Може, у нього наміри достатньо правильні, але треба мати поняття про контекст…

Навчіться правильно викладати свої думки, так, щоб не рогойдувати ситуацію в країні. А так, заяви Сивохо сприяють тому, що населення нашої країни розділяється на певні шари, які один одному протирічать.

Кому грає на користь розшарування суспільства? Тільки Російській Федерації.

Дестабілізація країни кому на користь? Російській Федерації.

Так ми кому на користь граємо? Ми хочемо об’єднатися? Хочемо.

Якщо ви хочете об’єднати країну, то навчіться правильно висловлюватися.

– Ви зараз про щось конкретне?

– Прочитайте все… Але всі попередні заяви були достатньо специфічні. Скажімо так, вони були токсичні для військових, волонтерів і патріотів України.

– Попередня влада часто говорила про потенційну можливість повномасштабного конфлікту, а ви вірите в такий сценарій у 2020 році?

– Є певне бачення, але я його поки залишу при собі. Я не розслабляюся і чітко впевнений, що Росія здатна за рахунок того угруповання, яке зараз є і за своїми можливостями, за короткий час здійснити агресію з захоплення наших територій.

Питання в інформаційному потоці супроводження цих процесів. Поки передумов немає, але можливість у них у будь-який момент може бути.

– Я чому про це запитую, бо ви також в одному зі своїх публічних виступів заявляли, що у випадку провалу дипломатичного шляху врегулювання конфлікту на Донбасі, можливий хорватський сценарій. Тобто повернення територій під час військової операції.

Збройні сили України повинні бути готові до силового звільнення територій Донбасу, якщо буде політичне рішення

– Моя думка: Збройні сили України повинні бути готові до силового звільнення територій Донбасу, якщо буде ухвалено таке політичне рішення.

– Ви вважаєте, що це можливо?

– Я скажу, що ми маємо бути готові до цього. Збройні сили повинні бути до цього готові. Наскільки це буде можливо залежить вже від роботи політиків на рівні підтримки інших держав. Тому що, якби не було підтримки Хорватії з боку країн НАТО, то не було б і хорватського сценарію.

Варіант не виключається, якщо буде ухвалене політичне рішення. Все залежить від того, наскільки ми підготуємо свої Збройні сили. А ми повинні бути готові до цього і займаємося відпрацюванням зі звільнення нашої, підкреслюю, нашої землі.

Ми не захоплюємо чужі землі, ми звільнюємо свої землі.

– Коли експертів запитували про можливість подібного сценарію, вони говорили, що у такому випадку з українського боку можуть десятки тисяч жертв. Така ціна допустима?

– По-перше, у нас кожен вважає себе стратегом, спостерігаючи бій збоку. Експерти ці воювали?

– Ви ж розумієте, що непідконтрольний кордон дозволяє Росії підтримувати угруповання. І вони цілком можливо, що можуть перейти кордон.

– Я ж кажу, що є комплекс заходів, які необхідно провести перш ніж ухвалити таке рішення.

Перше – це продовження політичного руху на продовження і посилення санкцій щодо Російської Федерації.

Друге – створення надійної системи територіальної оборони.

Третє – посилення нашої армії і здатності її вести активні наступальні дії.

І в тому випадку, коли цей комплекс заходів буде виконаний, і коли є політичні рішення щодо Росії – поки Росія категорично не хоче їх виконувати – тоді за рахунок посилення санкцій і послаблення Росії, ми повинні розуміти, що у нас є можливість звільнити свої території силовим шляхом. У разі, якщо Росія нічого не буде робити, щоб підтримати підрозділи сепаратистів.

Це цілий комплекс, і в тому числі міжнародна підтримка повинна до цього йти. І це треба готувати і до цього треба готуватися самим.

Це не за місяць-два проводиться, але це можливо.

radiosvoboda.org

Дмитрий Спивак: “Экономические монстры”

«… Я ничего не понимал и не понимаю в экономике…. Меня больше интересует сальса и парусный спорт… Я не читаю книг и Вам не советую. И да, я дебил… (шучу)»- сказал министр нашей с Вами экономики, и по совместительству торговли и сельского хозяйства Милованов. Тот, который любил в студенчестве марихуану и который сравнил права трудящихся с сексом в СССР…

«Я полный профан в экономике… А вообще экономику ухайдохали… Но ТОП-коррупцию мы побороли, а высокие зарплаты министров должны стимулировать реформы… И что то надо делать с туманом в голове Президента…»- сказал Премьер-министр на самокате Гончарук. Тот Гончарук, который был «чего изволите» у Кубива и Порошенко, и который всю жизнь получал американские гранты за свои «ночные фантазии»

Похождения министра образования, с 14 грамматическими ошибками в соцсетях, министра инфраструктуры, здравоохранения и других выдающихся деятелей Зе-движения, просто мелочи, в сравнении с их достижениями в сфере госуправления и экономического прорыва.

В общем, это все, что нужно знать о правительстве реформаторов от дедушки Сороса.

Они таки монстры. Похоронная команда. И таки, прав Гончарук. Экономику ухайдохали за пару месяцев.

Погрузить всю эту бригаду неучей на баржу и отправить в Австралию. Строить космодром. Или рыть канал в пустыне. Уверен, ребята и девчата справятся. Они креативные.

Подумайте, Володимир Зеленський.

Дмитрий Спивак

Зеленський готовий відправити Кабмін Гончарука у відставку

Незабаром президент Володимир Зеленський може перезапустити уряд.

Джерела видання “Українська правда” повідомляють про бажання президента Володимира Зеленського перезавантажити Кабінет міністрів, інформує Діалог.UA.

Відомий український телеведучий і журналіст Тарас Березовець повідомив, що Зеленський розглядає два варіанти. Перший – обмежитися заміною 2-3 міністрів. Другий – відправити у відставку весь уряд на чолі з Гончаруком. Про це телеведучий написав у своєму телеграм-каналі.

При цьому серйозною проблемою для Зеленського є відсутність альтернативи чинному уряду. Березовець розповів, хто з нинішніх міністрів найбільше дратує президента: віцепрем’єр Михайло Федоров (розчарував дилетантством), міністр економіки Тимофій Милованов (одиночка, не вписався в команду), Вадим Пристайко (просто не свій), міністр соцполітики Юлія Соколовська (непрофесіоналізм), Оксана Маркарова (не своя) і, звичайно, Олексій Гончарук (розчарування від відсутності будь-якого результату).

stopcor.org

Зеленський звільнив Андрія Геруса з посади представника президента в Кабінеті Міністрів

Президент України Володимир Зеленський звільнив Андрія Геруса з посади представника президента в Кабінеті Міністрів. Про це йдеться у відповідному указі №838/2019.

На його місце призначили Олексія Перевезенцева.

stopcor.org

Ірина Бекешкіна: Особливий статус Донбасу – неприйнятний. Повна амністія бойовиків – теж

У нинішньої влади можливості, яких не мав ніхто. Але й небезпеки дуже великі.

“Ми опинилися на перехресті. У нинішнього керівництва держави є можливості, яких не мав ніхто. Але й небезпеки великі. Якщо сподобається жити без опозиції, критики, супротиву, виникне загроза авторитарного режиму, – каже соціолог Ірина БЕКЕШКІНА в інтерв’ю журналу “Країна”.

Ірина БЕКЕШКІНА, 67 років, соціолог. Народилася 4 лютого 1952-го в місті Івдель Свердловської області Росії. Батько був військовий. Мати – директорка дитячого комбінату. Закінчила філософський факультет Київського університету імені Тараса Шевченка й аспірантуру Інституту філософії Академії наук УРСР. Кандидат філософських наук. Працювала науковим редактором журналу ”Філософська думка”, молодшим і старшим науковим співробітником Інституту філософії. З 1991-го – науковий співробітник Інституту соціології НАН України. 1992 року – одна із засновників Центру ”Демократичні ініціативи”, 1996-го стала заступником директора, з 2001 року – його науковий керівник. Після смерті керівника Фонду з 2010 року – директор Фонду ”Демократичні ініціативи” імені Ілька Кучеріва. Авторка понад 100 наукових праць. Захоплювалася походами в гори. Любить подорожувати. ”Найбільше запам’яталася поїздка в Зімбабве. Жили в бунгало, де на балконі мешкала родина мавп”

– Діяльність президента Володимира Зеленського та Верховної Ради дев’ятого скликання поліпшить ситуацію в державі, вважають 62 відсотки українців. У зворотному впевнені сім відсотків, ще 15 – що істотних змін не буде, свідчить опитування Центру Разумкова. З чим пов’язуєте такі очікування?

– 70 відсотків населення довіряють президенту. Це – найвищий показник довіри до глави держави за всю історію України. Досі всі вибори будувалися на розломі між Заходом і Сходом. У другому турі зустрічалися кандидати, які представляли ці два регіони. Якщо перемагав прозахідний, схід був незадоволений. І навпаки. Тому і Ющенко, і Янукович мали після виборів близько 50 відсотків підтримки.

Теперішній президент переміг в усіх областях за винятком Львівської, бо не був частиною політичної тусовки. Половина українців дивилися серіал “Слуга народу”. Зеленський асоціювався із головним героєм. Мовляв, він усе зробить, як треба українцю. Ця віра зберігається. Володимир Олександрович поки що не ухвалює непопулярних рішень. Тички посадовцям на місцях народу теж подобаються.

Які шанси і ризики така висока підтримка влади створює для країни?

– Великі шанси й великі ризики. Президент має абсолютну більшість у Верховній Раді, що готова голосувати за потрібні закони. Уряд створений не за квотним принципом. З його членами не треба домовлятися. Це начебто команда однодумців. Є можливість проводити реформи. Це – плюс.

Але ми досі не розуміємо, що саме планує робити ця влада. Немає загальної стратегії. Бачимо окремі кроки. На вибори політичні сили зазвичай готують програми. “Слуга народу” не представляв такого документа. Кабмін теж має йти із програмою. Проте поки що чуємо лише гасла, інколи – суперечливі. Прем’єр-­міністр каже, що за п’ять років українська економіка має зрости на 40 відсотків. Тобто по вісім на рік. А в проекті бюджету на 2020-й прописані чотири проценти.

– Що буде першим серйозним випробуванням для влади?

– Закон про ринок землі. Маємо абсурдну ситуацію – власник землі не може її продати. Але важливо, яким саме буде закон.

Якщо соціологи питають “Чи можна дозволити купівлю-продаж землі”, більшість опитуваних стабільно проти зняття мораторію. Впливають стерео­типи, які роками формували у свідомості людей. Мовляв, земля священна, її не можна продавати, бо це все одно, що торгувати національною територією. Але коли поставити питання інакше, наприклад, “Чи повинен власник мати право продати землю”, відповідатимуть “так”.

Більшість тих, хто підтримує впровадження ринку, виступають за певні обмеження. Хтось вважає, що не можна продавати іноземцям, хтось хоче утвердити максимальну кількість гектарів, якими може володіти одна особа. Інші пропонують запровадити усталений мінімум плати за одиницю землі. Лише вісім відсотків підтримують продаж без обмежень.

– Які рішення, вчинки нової влади вас приємно здивували? А які – зі знаком мінус?

– Я не прихильниця Зеленського. Головним тестом його намірів для мене був склад уряду. Теперішній Кабмін далеко не найгірший, якщо не найкращий. Там не проглядаються конкретно чиїсь люди, як було раніше. Є ентузіазм і прагнення змін на краще. Проте міністри не розуміють, наскільки складна в Україні ситуація. Їм не вистачає досвіду. Для воюючої країни це небезпечно.

Розчарував розпуск Центральної виборчої комісії. Вона тільки почала працювати й провела успішні вибори. Не бачу підстав для цього, крім бажання мати ЦВК свою і лояльну.

Не подобається ситуація навколо колишньої голови Нацбанку Валерії Гонтаревої. Завести справу – це одне, але вриватися в пусту квартиру в масках з автоматами – інше. Це шокувало західних партнерів. Дурний вчинок. А дурниці від влади мене лякають найбільше. Свого часу винайшла формулу, яка стабільно працює. Найстрашніша влада – тупа. Навіть корумпована не є таким великим злом. Вона крастиме потрошку, не рубатиме гілку, на якій сидить. Янукович та його оточення закралися і втратили все.

– Скільки може тривати “медовий місяць” для влади?

– Якщо не буде скандалів, рейтинг знижуватиметься поступово. В іншому випадку може бути стрімке падіння. Комунальні платіжки – велике випробування. Юлія Володимирівна зможе спекулювати. Обіцяла знизити ціну вдвічі, а Зеленський зробить це тільки на 10–15 відсотків. Зменшиться й кількість тих, хто отримує субсидії. Важливо, щоб не обвалилася гривня.

– Те, що вперше кандидат у президенти переміг і на заході, і на сході України, свідчить, що суспільство змінилося?

– Це не можна назвати зламом. Порошенко мав досить однорідний електорат – умовно прозахідний. Так само консолідовані були виборці Бойка. А от електорат Зеленського розділений так само, як позиція всього народу. Членство України в НАТО підтримують 47 відсотків, 31 процент – за позаблоковий статус.

Виборець нинішнього президента великий і неоднорідний. Має різні уявлення й очікування. Ці люди об’єдналися на тлі свого негативного ставлення до колишньої політичної еліти.

Поки що ні Зеленський, ні парламент не приймали категоричних рішень, які ділили б Україну. Важливо, на яких умовах вони погодяться на мир на Донбасі.

– Встановлення миру на Донбасі силовим шляхом підтримують 17 відсотків населення. 49 процентів вважають, що заради миру варто погоджуватися на компроміси, але не на всі. Які поступки неприйнятні?

– Громадяни чекають миру. Невирішена ситуація на Донбасі була одним із чинників, що призвели до поразки попередньої влади. Але прийняти закінчення війни за будь-яку ціну згодні лише 25–27 відсотків. Більшість із них живе ближче до фронту.

Українці проти виборів на окупованих територіях. Прописаний у Мінських угодах особливий статус – неприйнятний. Повна амністія бойовиків – теж. Люди проти формування автономної місцевої поліції. Така ситуація по всій території – і на підконтрольному Україні Донбасі.

– Влада може перетнути червоні лінії та піти на неприйнятні поступки?

– Здається, вона мацає народ. Запускає меседжі та дивиться на реакцію. Було вже багато акцій і публічних звернень від громадянського суспільства проти політичних поступок щодо Донбасу. Думаю, влада зрозуміла, що це неприйнятно. Її представники вже говорять, що виборів бути не може, доки там перебувають російські військові.

– Які виклики стоять перед Зеленським, окрім війни?

– Люди очікують зниження тарифів і цін, збільшення пенсій, стипендій і зарплат. Суспільству довго втовкмачували, що ми погано живемо, бо всюди тотальна корупція. Нові, мовляв, не крастимуть, і добробут покращиться.

Також чекають посадок. До минулої влади теж був такий запит. Жінки на ринку біля мого дому 2014 року з надією питали: кого ж посадили? Потім почали питати із сарказмом, а згодом і зовсім припинили. Тож влада має посадити когось зі знакових фігур з обох минулих владних таборів. Інакше буде несправедливо.

– Президент Білорусі Олександр Лукашенко в Україні є найпопулярнішим іноземним політиком. Зеленський інколи намагається поводитися, як він. Що це говорить про нас?

– Ми хочемо доброго хазяїна, який був би за народ. Лукашенко – диктатор. А диктаторство в нас не сприймають – ми інші. Росіяни схильні до монархії, а ми – до анархії. Коли робили дослідження цінностей населення, на першому місці – завжди свобода. А от законослухняність – традиційно в кінці списку. Наше населення хоче, щоб начальство жило за правилами, при цьому зберігаючи для себе можливість їх уникнути.

– Яку роль зараз має виконувати опозиція?

– Може лише збурювати людей.

– За яких умов українці вийдуть на вулиці?

– Протестні настрої зараз на найнижчому рівні – люди задоволені владою. Це може змінитися, якщо вирішать проводити вибори на окупованих територіях або оголосити загальну амністію.

У нас 400 тисяч ветеранів АТО. На День Незалежності ці люди продемонстрували свою злагодженість. Коли скасували парад, вони зібралися, з’їхалися з різних куточків країни. Можуть зустрітись іще, якщо знадобиться.

– У разі надання Донбасу особливого статусу, регіон ненавидітиме вся Україна, вважає журналіст із Донецька Сергій Гармаш. І це може закінчитися громадянською війною. Ви згодні?

– Питання в тому, як виглядатиме цей особливий статус. Якщо на умовах Мінських домовленостей, будуть масові протести. Але не громадянська війна. Схід України не воюватиме проти заходу за особливий статус Донбасу.

– Як змінилися цінності українців протягом останніх п’яти років?

– Зросла національна ідентифікація – відчуття себе громадянином України, гордості за неї. Коли соціологи запитували “хто ви в першу чергу”, раніше на сході і півдні переважала регіональна ідентифікація – люди вважали себе насамперед жителями своїх міст чи регіонів. З початком війни мусили визначитися. В Одесі зараз стало значно більше тих, хто усвідомлює себе українцем. Раніше абсолютна більшість ідентифікувала себе одеситами.

Більше половини українців називають безвізовий режим найвдалішою реформою останніх років. При цьому ним скористалися 20 відсотків. Кажуть так, бо думають про майбутнє дітей.

– Успіхи країни у нас пов’язують не з діяльністю інститутів держави, ефективністю бізнесу або суспільства, а з новими обличчями, казали ви.

– Уже підбираємося до 30 років незалежності, а ще не дорослішаємо. Маємо усталений графік довіри до президентів. Одразу після виборів рейтинг лідера на захмарній висоті, за рік – на рівні моря. Це називається патерналізмом. Що бідніша країна, то його більше. Люди мріють про чарівника. Зараз думають, що нарешті мають слугу народу, який зробить усе, як треба. Такі ж сподівання були на Ющенка, Януковича.

– Чи є в суспільстві бачення, яку державу хочемо збудувати?

– Із добробутом – щоб усіх забезпечувала, давала хорошу роботу. Безвіз – теж добре. Але нас ділить НАТО. Більшість “за” – десь 47 на 35 відсотків тих, хто “проти”. Інтеграцію в ЄС підтримує явна більшість. Щоправда, у південному та східному регіонах є по 30 відсотків противників. Ці люди вважають, що нам ніякі союзи не треба. Але після перемоги Зеленського прихильність до європейської інтеграції там зросла.

За Порошенка проводили фокус-групи серед противників євроінтеграції, щоб краще зрозуміти їхні аргументи. Одну з відповідей передбачити було важко. Казали, що загалом проти євроінтеграції нічого не мають. Але не підтримують, бо вважають, що чинна влада нічого доброго не зробить.

– Відходить покоління людей, яке пов’язувало свої надії з Росією. Які це дає перспективи?

– До війни ставлення українців до РФ було стабільно позитивне. З її початку кількість прихильників різко зменшилася. Зараз – переважно негативне, але до 30 відсотків населення добре ставляться до Росії, і цей показник зростає.

– За яких умов Росія може відмовитися від імперських зазіхань?

– За нинішнього керівництва таких обставин не буде. Кремль не може змиритися з тим, що Україна йде у Європу, а головне – подалі від неї. Без України неможливо реалізувати російські імперські прагнення. Лишається тільки Білорусь, сумнівний здобуток із точки зору геополітики. Не буде Євразійської імперії. Лишиться тільки “Азія” без “Євро”.

Путін незручний багатіям, які втрачають капітали через санкції. Тому коли крісло господаря Кремля стане вакантне, зміни можуть відбутися.

– Які загрози перед Україною стоять зараз?

– Насамперед – Донбас. Суспільство очікує вирішення, але я не бачу його. Війна затягнеться. Друга загроза – треба з економікою поводитися акуратніше. Розмашисті дії можуть призвести до падіння гривні. Третє – якщо владі сподобається жити без реальної опозиції, критики, супротиву, виникне загроза авторитарного режиму. Проте суспільство не сприйме цього.

Ми опинилися на перехресті. У нинішньої влади величезні можливості, яких не мав ніхто. Але й небезпеки дуже великі.

Источник: argumentua

Зеленський призначив Куцого головою Одеської ОДА

Президент України Володимир Зеленський підписав указ про призначення Максима Куцого головою Одеської обласної державної адміністрації. Про це йдеться в указі Глави держави №746/2019 від 11 жовтня, передає УНН.

“Призначити Куцого Максима Васильовича головою Одеської обласної державної адміністрації”, – сказано в указі.

Попереднім указом Президент увільнив Світлану Шаталову від тимчасового виконання обов’язків голови Одеської обласної державної адміністрації.

Нагадаємо, 9 жовтня уряд погодив кандидатуру Максима Куцого на посаду голови Одеської облдержадміністрації.

Ще 26 липня Зеленський через Facebook звернувся до жителів Одеської області з проханням допомогти визначитися з кандидатурою на посаду голови облдержадміністрації.

Джерело: УНН

Книга рекордів України вручила Зеленському нагороду за «найтривалішу у світі пресконференцію»

Книга рекордів України вручила президенту України Володимиру Зеленському нагороду за «найтривалішу у світі пресконференцію».

Спілкування Зеленського із журналістами розпочалося близько 10 ранку 10 жовтня. Воно триває й досі.

Представники ЗМІ розмовляють із президентом за столом у гастропросторі Kyiv Food Market групами по 7-10 людей. Ці групи змінюються кожні 30-40 хвилин.

radiosvoboda.org

Гра Кличка: Як мер Києва використає Майдан проти Зеленського

Віче проти капітуляції у Києві в неділю зібрало за офіційними даними 10 тисяч людей. Протести стають більш масовими, а пікова дата для опозиції – 14 жовтня. Саме на День захисника України в столиці очікуються марші націоналістів і акції ветеранів. У Київ приїдуть люди з різних міст, де, між іншим, так само відбуваються протести через підписання Україною «формули Штайнмайєра» в Мінську.

Віталій Кличко офіційно не коментує мітинги, не світиться на них, але на вихідних будівлю Київради прикрашав плакат «Ні капітуляції». Безперечно, з’явитися там і висіти без згоди мера він не міг, тому можна зробити висновок, що Віталій Кличко обережно, але підтримує акції проти Зеленського. Воно і не дивно: «слуги народу», а особливо голова ОП Андрій Богдан зробили все для того, щоб демонтувати Кличка з посади голови КМДА (Кабмін погодив його звільнення, проте поки Кличко ще працює), а також постійно інформаційно атакують мера в інтересах Олександра Ткаченка, якого бачать майбутнім столичним головою (спочатку його могли призначити у КМДА). Новий закон про столицю був проголосований ВР і він суттєво змінює владну вертикаль в місті. Хоч і відкладає питання дострокових місцевих виборів у Києві, котрі «слуги» хотіли провести вже у грудні, на наступний рік. Але фундамент цього закону створений під захід на посади мера та магістрата людей від «зеленої» команди, які сконцентрують у своїх руках виконавчу владу. Depo.ua детально розбирав цей закон. У Кличка його вже назвали спрямованим проти киян.

До виборів у Києві доволі високий рейтинг Кличка, до якого поки не дотягується потенційний кандидат у мери від «слуг» Ткаченко, центральній владі потрібно буде підкосити. І це вже роблять інформаційними атаками по темі опалення, Шулявському мосту, метро на Виноградар та іншим проблемним місцям столиці. А також влада активно взялася за близьких до Кличка забудовників. Микитася звинувачують у так званій «квартирній справі» щодо розкрадання грошей Нацгвардії. Суд відпустив його під заставу у 5,5 млн, а САП вимагає взяти забудовника під арешт. «Укрбуд» Микитася, подейкували, «віджав» близький до Андрія Богдана забудовник Андрій Вавриш, який все це спростовував. СБУ також взялася за зама Кличка в КМДА Непопа, який буцімто спільно з керівниками столичних комунальних підприємств і службовими особами приватних фірм створив схему з привласнення і розтрати бюджетних коштів. Фактично проти Кличка ведеться неприхована війна. І від влади головною ударною силою є Андрій Богдан.

В таких умовах Кличку потрібно якось крутитися. В Телеграм-каналах, які входять у так звану сітку Банкової, пролетіла інформація, що Віталій Кличко взявся за фінансування «групи Зозуля-Коба-Бондаренко», яка створила нову організацію «Автомайдан-Київ». При цьому учасники цієї групи внесені в чорний список справжнього ВГО «Автомайдан». Джерела Depo.ua інформацію не підтвердили, але як нам стало відомо, Кличко домовився з київською «Свободою» і Тягнибоком про спільну позицію і співпрацю в передвиборчій кампанії та новій Київраді. «Свобода» підтримує акції проти капітуляції. В неділю на Майдані навіть був Тягнибок.

Подейкують, що у випадку переростання протесту у гарячу фазу, що може статися 14-го жовтня, за згодою Кличка штабом опозиції має стати Київрада. А Кличко при цьому буде комунікатором з владою. Цей сценарій вважають найгіршим, проте передумови до нього є.

По-перше, ми стаємо свідками незрозумілої історії із розведенням сил у Золотому та Петрівському. Сьогодні ЗСУ мають відходити з цих населених пунктів, а під контроль їх братиме поліція та Нацгвардія. Зеленський з Аваковим ніби мають відвідати територію розведення. Проте в Золоте вчора вирушили ветерани АТО, зокрема «Азова» від Нацкорпусу, зі зброєю, і пообіцяли нікуди не йти, захищаючи населення. Їх в цьому підтримують ветерани «Айдару», «Донбасу».  У Білецького назвали Золоте своїм «останнім блокпостом». От тільки знаходяться там вони без шевронів і взагалі незрозуміло на яких умовах. Як відомо Depo.ua, у Зеленського розглядають варіант примусово вивести їх із Золотого. Втім, такий сценарій може запустити хвилю «зради», бо навряд чи примусовий вивід ветеранів зі зброєю завершиться мирно. І якщо в 2013-му році влада побила студентів, то у 2019-му головним імпульсом для переростання дрібних протестів у масові може бути саме насилля до ветеранів.

По-друге, вчорашній пост голови ОП Андрія Богдана у Фейсбуці, який фактично повторив меседж про проплачений Майдан проти капітуляції, який розганявся ботофермами Банкової, викликав хвилю обурення. Протестувальники дали тиждень Зеленському на звільнення Богдана. І цей момент вигідний також Кличку, оскільки саме Богдан є його головним ворогом у владі. Якщо ж Богдана не звільнять, а в це важко повірити, і Зеленський не домовиться з бенефіціарами протестів, то вже 14-го жовтня опозиція може спробувати використати цей факт для протесту під Банковою. І чи будуть провокації та сутички, залишається тільки здогадуватися.

Для Віталія Кличка протести стають майданчиком, який він може використати для посилення власних позицій. В 2004-му році столичний голова Олександр Омельченко вчасно зрозумів, що Леонід Кучма «зливає» Віктора Януковича, і підтримав помаранчеву опозицію, надавши протестувальникам Київраду. Кличко цілком може піти його стежкою. Якщо ми отримаємо справжній Майдан-Зе, в який важко повірити в умовах великої підтримки президента населенням. В той же час Богдан цілком може стати своєрідним громовідводом, який концентрує на собі негатив і потім спокійно піде в інтересах Зеленського. Цікаво тільки свідомо він ним стає, чи банально не розуміє наслідків своїх дій, сумнівних весіль в Сан-Тропе та різних цікавих заяв.

Источник: depo

Перспективи вищої медичної освіти в Україні

Коли у червні Уляна Супрун прийшла в офіс президента країни чи то передавати справи, чи то пропонувати себе у якості наступного міністра, вона представилася як «доктор смерть совєцької медицини». Володимир Зеленський ніби як оцінив жарт і сказав: ну,  нормально. Як жарт, дійсно нормально. Але це був не жарт. В Уляни Супрун насправді у голові приблизно 1970 рік і вона приїхала боротися з Радянським Союзом. Система Семашка для неї це те саме що архіпелаг ГУЛАГ, а сам Микола Олександрович Семашко ототожнюється, мабуть, з Йосипом Віссаріоновичем Сталіним.

Проблема лише у тому, що пані Супрун не тільки не розуміє що таке добре, а що таке погано в СРСР, вона навіть не здогадується, що «Совєцького Союзу» уже давно нема, і вона приїхала боротися з його трупом. Від системи Семашка та від державної опіки залишалася лише декомерціалізована охорона здоров’я, у яку держава намагається запхати комерційну модель Беверіджа, а нині Бісмарка. «Декомерціалізована» – це коли всі лікарі знаходяться у власності держави і лікарю заборонено формувати ціну та виставляти на продаж послугу, але держава формує «закупівельника» НСЗУ, який сам у себе закуповує те, що не продається. При Сталіні якось ніхто не здогадувався створити державну закупівельну структуру з закупівлі для населення кругляку у в’язнів таборів, які працювали на лісоповалі.

Але «совецька медицина», з якою приїхала боротися пані Супрун, це не лише лікування, а й підготовка кадрів та наука. І Уляна Супрун прийшла також вбити радянську вищу медичну освіту. Младена Качурець – заступник міністра охорони здоров’я Зоряни Скалецької продовжить почату пані Супрун справу. Качурець як і годиться, людина без медичної освіти, закінчила Києво-Могилянку і буде опікуватися підготовкою лікарів в університетах та їх післядипломною освітою. Після призначення на посаду директором авіаційного гіганту ім. Антонова тракториста з Харківського тракторного заводу можна уже нічому не дивуватися.

Младена – колишня підлегла екс-заступника «в.о.» Олександра Лінчевського, відома тим, що забезпечувала юридичний супровід звільнення «по беспрєдєлу» ректора Амосової – головного стовпа радянської вищої медичної освіти. Качурець також впроваджувала у життя небачену до нині у світі концепцію професійного ліцензування лікарів, у якій ескулапів держава ставить в рабську залежність від Центрального органу з 30 осіб, який складатиметься з аналогічних до набраних у директорати МОЗ експертів.

Ми мало звертаємо уваги на психологію української діаспори, яка приїжджає в Україну з місією. І мало задумуємося, хто виїхав за океан сто років тому. А дарма. Місіонери не є нащадками представників галицької індустрії та бізнесу. Це бідні, безземельні селяни, нащадки яких часто страждають комплексом ущербності та меншовартості. Наприклад, є думка, що всі ці дивні зміни в українському правописі фінансуються діаспорою, яка хоче добитися, щоб зрусифіковані аборигени заговорили мовою заокеанських «родичів». Кожен з місіонерів має свій мільйончик і готовий пожертвувати сотню-другу тисяч доларів для фінансового стимулювання місцевого планктону – безконтентних осіб, готових за пару «штук» виконати будь-яке патріотичне заокеанське замовлення.

Після відкриття Державним бюро розслідувань кримінального провадження по незаконному звільненню ректора НМУ Катерини Амосової  одна з представниць пулу заокеанських місіонерів Уляна Супрун згадала, що більше року її чоловіка Марка нібито двічі побили бандити найняті пані Амосовою за те, що пані Уляна хотіла запровадити чесні американські стандарти в освіті, а вмотивована корисливими інтересами, жадібна до грошей, підступна і деспотична сталіністка  Амосова не дала їй цього зробити, бо хоче «торгувати дипломами».

Засоби масової інформації так подали конфлікт, що звичайному громадянину розібратися і зрозуміти суть конфронтації для того, щоб зробити вибір між добром і злом просто не реально. Вибір, як це часто буває в нашому суспільстві, відбувається на основі віри, тобто абсолютно ірраціонально. Ті, хто вірять у святість діаспори приймають сторону Супрун, ті, хто вірить у порядність радянських медичних династій приймають сторону Амосової. Насправді, все значно глибше, а головне – все взагалі не так. Не за це іде війна.

Тести

Вперше познайомитися з комп’ютерними тестами мені довелося на випускних державних іспитах 1998 року. Перед кожним іспитом, а їх було п’ять, напередодні треба було здати «комп’ютер». Ніяких натаскувань і спеціальної підготовки тоді не було. Вражень ці тести не залишили. Головним завданням для нормального студента було відривчасто натискати на клавішу «ENTER», щоб не проскочило кілька запитань. Фактично, комп’ютерне тестування було скринінгом для пошуку погано лікованих імбецилів. Так у нас називали людей, котрим були не до снаги опанувати навчальну програму. У кожній групі пару осіб отримували «не зараховано». До усного іспиту допускалися усі. На ньому все і вирішувалося. Підсумкові незадовільні оцінки були поставлені одиницям.

На багато складнішим комп’ютерний тест був при здачі екзамену в інтернатурі. Більша частина питань базувалися на практичному досвіді. Без нього відповісти на переважну кількість завдань було неможливо. Питання були «закритими» і складені для лікарів, які здавали на другу, першу та вищу категорії. Інтернам потрібно було набрати менший відсоток, ніж на другу категорію. Не пригадую скільки. З першого разу здали далеко не всі.

«Комп’ютер» я здавав першим, набрав трошки більше ніж потрібно для лікаря другої категорії з першого разу. Не тому що був самим розумним, а тому, що весь п’ятий і шостий курс за протекцією сестри відвідував у міському пологовому будинку нічні чергування (7 на місяць) і мав перевагу у практичному досвіді перед іншими інтернами. Теорія не запам’ятовується і не упорядковується без практичного досвіду. Це закон.

При СРСР взагалі ніхто не здавав комп’ютерних тестів. Ні після випускного курсу, ні в інтернатурі. Замість них, інтернів хірургічного профілю водили в операційну і вони оперували першими хірургами під контролем екзаменаторів, які їм асистували. Тому якість підготовки при комуністах була на порядок вищою. Запровадження нелегального ринку в державному некомерційному секторі охорони здоров’я, безконтрольне та безвідповідальне насичення його випускниками медінститутів з 1992 року вбило практичну складову іспиту при отриманні сертифікату спеціаліста. З інтернатури почали випускати професійних калік – лікарів не просто без практичних навичок, а без правильної та твердої теоретичної бази.

Поясню «на пальцях». Практична складова з 1992 року випала з підготовки фахівців з двох базових причин. По-перше, Українська РСР готувала медичні кадри для усього Союзу, після розпаду якого гостро постала проблема «перевиробництва» ескулапів у рази. По-друге, декласування економіки поєднане з небажанням вищої політичної влади фінансувати охорону здоров’я за прийнятим стандартом на рівні 6% ВВП бюджетними коштами примусило політичну еліту укласти непублічну угоду з медичною. Суть цієї угоди наступна: влада зберігає для медиків місце роботи, фінансуючи медичні ставки на рівні трошки меншому від прожиткового мінімуму, а лікарям дозволяється отримувати неформальні платежі.

Ця формула вберегла від фрагментації систему охорони здоров’я, зберегла професорсько-викладацький склад вищих та середніх медичних закладів, але зробила непотрібними країні ціле покоління молодих лікарів. Метою інтернатури стало не навчити, а дати можливість відчути молодому лікарю безперспективність лікарської діяльності взагалі. Молодь не допускали не лише до «блатних» пацієнтів, їх не допускали навіть до «бомжів», щоб раптом у початківця не прокинувся інтерес до професії лікаря. Перебування на профільних кафедрах, таких як «акушерство та гінекологія», «хірургія» тощо зводилося до формальності ще під час навчання в університеті. Старше покоління відкритим тестом говорило молодшому, що їм не потрібні конкуренти. Зрозуміло, що за таких умов вести мову про якусь якість підготовки спеціалістів не доводилося.

Ідея проведення тестування, спочатку як письмового іспиту, народилися у кінці 80-х років. Тестування, мабуть, розглядалося як інструмент для боротьби з необ’єктивним оцінюванням дітей професорсько-викладацького складу та партійно-господарської номенклатури. Пригадую як у 1992 році на початку вересня, сидячи на лавочці біля медичного інституту, розмовляв з студентом четвертого курсу, своїм знайомим. Він мені розповідав про сегрегацію студентів і брутальним завищенням оцінок особам з «родословною». Що таке завищені оцінки я дізнався влітку 1993 на кафедрі нормальної анатомії. У Вінницькому медінституті на державному іспиті з «нуля» ставили «четвірку». З «трійки» могли легко поставити «п’ятірку». Такого на ті часи ви не могли побачити ніде, окрім як у вищій школі. Хочу наголосити: тупі простолюдини у медичні університети не потрапляли. Тому, якщо і треба було когось відсіювати, то це чи то тупих, чи то ледачих дітей впливових батьків.

Ну й для ясності. «Двійка» це дуже широкий діапазон в оцінюванні знань – від нуля до двох. «Нуль» це не «двійка». З «двійки» можна перездати на «трійку», наприклад, за тиждень. А тут «нуль», тобто абсолютний тупик, вихід з якого тільки відрахування. У кожній групі було один-два студенти, яких потрібно було відраховувати.

Отже, підведемо проміжний підсумок. В Україні уже з 1992 року серед викладацького складу вищих навчальних закладів знайшлися одиниці людей, котрі намагалися якимось чином підвищити якість освіти та убезпечити суспільство від неуків, створивши незалежний інститут оцінювання студентів. І ці особи мають імена.

Центр тестування

Тотальна комп’ютерізація досить швидко зробила тести у ВНЗ буденністю. Але саме головне: ідея контролю якості знань інституціалізувалася – з’явився центр тестування Державна організація «Центр тестування професійної компетентності фахівців з вищою освітою напрямів підготовки «Медицина» і «Фармація». Але «інституціалізувалися» – це дуже голосно сказано.

Для того, щоб зрозуміти потрібність твореного ж нею Центру тестування, варто звернути увагу на ключові моменти. Центр був створений як Державна неприбуткова організація при МОЗ за сприяння Жана Іванівни Возіанової. Підкреслимо: як неприбуткової організації!

Важко сказати щось про іноземні гранти при створені інституції з тестування, але форма позичена з американського зразку. «Совпаденіє»? Не думаю. Але головне, гроші на утримання Центру чомусь перераховували вищі медичні заклади зі спецфондів – коштів зароблених від навчання контрактників. Для порівняння, ЗНО фінансується не школами. У шкіл немає контрактників? Вони не займаються освітнім бізнесом? Так, тому що школи на 100% фінансуються державою, а мед університети отримають лише 5% грошей на таку статтю витрат як «комуналка». І майже нічого не отримують на капітальні видатки. Бізнесом – «продавати» дипломи за гроші контрактникам – їх примусила займатися сама держава. У цьому місці хочеться передати привіт усім віруючим в некомерційні комунальні підприємства – все ще держава дасть вам «заробити» вона примусить вас витратити на «комуналку» та інші статті, котрі не фінансувалися 28 років, «дбайливо» зменшивши бюджетне фінансування.

Однак це ще далеко не все з новим «державним» інститутом з покращення якості освіти. Замість Ради медичних екзаменаторів, яка мала б складатися з викладачів медичних університетів та академій  Центр очолила Ірина Булах – людина без медичної освіти, яка, зрозуміло, організувала тестування на власний, мабуть, технічно-педагогічний розсуд як прихильниця інформатизації нашого життя. Пані Булах збирала тести з усіх вишів, потім запрошувала по одному експерту кожної дисципліни з кожного вишу, які приїжджали на два дні до Києва і в групах по 2-3 особи відбирали і доробляли первинні, сирі тести для банку, тобто безпосередньо для іспитів. З банку до буклету (200 тестів) відбирала завдання Марина Мруга – ідеолог запровадження тестування – мала медичну освіту, але ніколи не працювала лікарем і не викладала медицину. Тобто, з одного боку – тести формувалися двома представниками Центру без належної компетенції, з іншого – відповідальної особи чи відповідального компетентного органу за контент не було. Була колективна безвідповідальність експертів та двох осіб, які відбирали якусь частину тестів. Все трималося на плечах цих двох жінок. Ціноутворення робив сам центр, МОЗ ціни не затверджував. Ціни – секретні.

Отже, повертаючись до неприбуткового Центру, фактично, це було госпрозрахункове підприємство, без бюджетного фінансування, яке «не кисло» вело комерційну діяльність, вибиваючи гроші з медичних ВНЗ.

При цьому треба розуміти одну важливу річ: окрім того, що ВНЗ оплачували тести зі спецфонду вони самі ці тести і створювали, безкоштовно працюючи над формуванням самих запитань. Не складно передбачити, що завідувачі кафедр скидали цю роботу на аспірантів.  Тобто, насправді ніякої інституціалізації не відбулося, оскільки складання тестів відбувалося на безоплатній основі.

Зрозуміло, що вся ця конструкція трималися до тих пір, поки до керівництва одного з університетів не прийшла одна з ідеологів запровадження тестування з метою відновлення справедливості в оцінюванні студентів та виправлення, скажемо так, помилок при зарахуванні до медичної спільноти. Мова, звичайно, про Катерину Амосову – людину, яка з 1990 року підняла цю проблему тоді ще в медінституті ім.. Богомольця, фактично пішовши на конфлікт національного рівня, проти своїх колег, діти яких не завжди відповідально ставилися до навчання. Нагадаю, що у ті часи відбраковувати потрібно було студентів з державної форми навчання, контрактників тоді ще не було. І відбраковувати потрібно було «елітних» студентів, які інколи не розуміли куди вони потрапили.

Виправлення інституційних помилок

З приходом до влади ректор Амосова намагалася вирішити проблему інституціоналізації – примусити державу платити за тести з бюджету, оскільки покірне перерахування грошей усіма іншими ректорами у неприбуткову структуру зі спецфондів було не лише протизаконним, а фактично відкупом від органу, який мав би контролювати якість підготовки передусім контрактників. Негласну угоду сторін можна прописати так: університети заробляють на продажі дипломів контрактникам, відраховуючи в Центр тестування, який є структурним підрозділом МОЗ якусь частину коштів, для імітації контролю. Тому всі звинувачення на адресу ректора Амосової з боку заступника Супрун Лінчевського у намаганні продавати дипломи є не просто безпідставними, а й аморальними. Саме МОЗ організував продаж медуніверситетами дипломів контрактникам, не фінансуючи капітальні видатки (закупівля підручників, організація симуляційних центрів тощо) для навчання державних студентів (!), «комуналку», й навіть тестів з контролю якості знань.

Самі тести не просто виродилися, перетворившись у формальність з безліччю помилок з причини зниження якості контенту, котрий творився на аматорських умовах, вони абсолютно не виконували своєї функції, оскільки не мали практичної складової, яку намагалася запровадити Амосова.

Отже, при створені Центру тестування як інституту було закладено кілька внутрішніх протиріч, які з кожним роком лише посилювалися, розриваючи ситуацію зсередини. Але саме головне, Центр тестування може вплинути на підготовку кадрів на початковому етапі навчання (до 6 курсу) і не здатний покращити ситуацію з підготовкою кадрів загалом, навіть якби він фінансувався з бюджету, контентом займалися клініцисти, а теоретичні  завдання були доповнені практичними, оскільки тести безсилі розв’язати глобальне протиріччя невідповідності кількості випускників та платоспроможних пацієнтів, вплинувши на допуск інтернів до практики. Ось саме це протиріччя і було проексплуатовано Супрун та Лінчевським, але не з метою його усунути, а з метою виставити дебілами студентів та, звичайно, тих, хто їх готує. І це, треба сказати, вдалося. Тестування американськими тестами українських інтернів показало, що лише 3% їх здало . ЗМІ охоче підхопило цю інформацію натякаючи: «ви подивіться кого готують наші медичні університети і хто нас збирається лікувати». Супрун отримала підстави вважатися турботливим рятівником української нації від жадібних людиноненависницьких українофобських медичних сталіністів.

Місія Супрун

Дізнавшись від Амосової про її плани впорядкувати ситуацію з тестуванням і об’єднати зусилля НМУ та МОЗ, Супрун приймає рішення… стати на бік Ірини Булах та Марини Мруги, які були незадоволені втручанням Амосової, ангажуючи керівництво Центру писати аналітичні довідки про незадовільну діяльність її на посаді ректора. Важлива деталь цього конфлікту: Катерина Миколаївна на початковому етапі абсолютно нормально прийняла ідею МОЗ протестувати студентів американськими  тестами. Фатальною помилкою ректора Амосової стало зарахування в союзники Уляни Супрун, яка приїхала в Україну і зайшла в МОЗ боротися з трупом «совєцької» медицини, яка в її уяві є живою і є продовженням сталінських репресій, а система Семашка похідною системи ГУЛАГ.

Суть конфлікту

Конфлікт навколо НМУ та Центру тестування є абсолютно не фінансово-господарським конфліктом у якому норовиста Амосова хоче побільше грошей отриманих від контрактників залишити у себе в університеті спираючись на бюджетний кодекс. За всіма цими не підписаними договорами та зривами тестування, насправді, приховується війна між екзестенційними ворогами, у якій вирішується кому бути і як бути. Супрун бореться за смерть охорони здоров’я, освіти та науки і публічно позиціонується як «доктор смерть совєцької медицини», абсолютно не розуміючи причин неякісної підготовки кадрів. Булах та Мруга борються за своє місце під сонцем, вважаючи, що є абсолютно компетентними для копіювання американської форми тестування (для них форма це все). Амосова намагається осучаснити високу радянську якість освіти до міжнародних стандартів, борючись з непотизмом,  також не до кінця розуміючи неосвітню природу поганої якості підготовки кадрів.

Замість висновків

Я б не став розбиратися у війні між МОЗ та НМУ, якби місіонерка Супрун, звинувачуючи у фізичному, як вона сказала, побитті свого чоловіка не сказала, що вона бореться з феодалізмом. Кожного чіпляє своє. Справа у тому, що Уляна Надія не лише не бореться з феодалізмом, вона спирається, робить ставку на феодалів, або у крайньому разі їх використовує для ширми, як у ситуації з Одеським медичним університетом. Так, це перший етап. На другому етапі Супрун через Качурець, призначення якої пролобіював прем’єр-міністр, розправиться з самими феодалами. Можливо, якщо вистачить розуму. Розправиться так само як ці двоє  розправилися з Булах та Мругою, котрі більше не працюють в Центрі тестування. Але для чого це робиться? Це робиться для заведення в медичну освіту медичних «мілованових» – освічених, усе знаючих, але нічого не розуміючих, некомпетентних «відморожених» осіб.

Ситуація в медичній освіті надзвичайно складна і потребує відповіді на неосвітні і немедичні запитання, ключове з яких можна сформувати так: хвора людина це об’єкт для заробітку, якій надається послуга, чи суб’єкт для надання допомоги? Від відповіді на це запитання буде залежати все, у тому числі вектор та суть медичної освіти.

Щодо тактичних завдань на сьогодні, то тут все дуже просто: або лідери вищої медичної школи самі собі відпилюють пилою ногу (розривають псевдоморальні зобов’язання та руйнують етику непотизму), або Младена Качурець відріже великим ножем голову вищій медичній освіті.

Ми довго уникали відповіді на питання: для чого ми вибороли незалежність і канонізували Степана Бандеру? Що ми хочемо зробити? Як ми хочемо використати свободу? Настав час давати відповіді на ці питання в усіх сферах. Безперечно, беззмістовні, порожні люди цього зробити не зможуть.

Источник: hvylya

1 2 3 31